«Методичний катехізис для педагогічної спільноти щодо реалізації завдань диференційованого навчання»

Материал из ЗапоВики
Перейти к: навигация, поиск

Увага! Категорично заборонено використовувати цей матеріал на інших інтернет-порталах і в засобах масової інформації без письмового дозволу автора. Дозволяється, з метою навчання, використовувати елементи розробки з обов'язковим посиланням на дану сторінку.

Крохмаль сертифікат 249.jpg

Стаття «Методичний катехізис для педагогічної спільноти щодо реалізації завдань диференційованого навчання за домінантною ознакою використання дефіцитного ресурсу»
Комунальний заклад "Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат "Джерело" Запорізької обласної ради
2015-2016 навчальний рік

Автор:
Крохмаль Наталія Борисівна - заступник директора з навчально-виховної роботи

Тема:
«Методичний катехізис для педагогічної спільноти щодо реалізації завдань диференційованого навчання за домінантною ознакою використання дефіцитного ресурсу»

Мета:

Визначити організаційно-педагогічні умови для успішного навчання учнів з ураженою слуховою функцією (з різним рівнем освітніх потреб) та акцентувати увагу на видах диференційованої допомоги задля всебічного розвитку та подальшої соціалізації школярів.

Актуальність та значущість
Дидактичні засади інтелектуального розвитку глухої дитини базуються на врахуванні індивідуальних особливостей і можливостей. Головною проблемою на шляху зближення умов та якісних результатів освітнього процесу, учасниками якого являються глухі школярі, є обмежені мовні, а отже і навчальні можливості учнів.
Особливості психофізичного розвитку, зумовлені постійнодіючим чинником порушення слухової функції та його вторинними наслідками, не дають можливості дітям з вадами слуху без адаптації, модифікації навчально-методичного забезпечення сприймати навчальний матеріал та репрезентувати знання.
Застосування в освітньому процесі лише навчально–методичних ресурсів без урахування індивідуальних особливостей дітей з вадами слуху не дає змоги досягти успішних результатів у навчанні.
Саме тому, одним із пріоритетів у роботі з нечуючими учнями має бути реалізація принципів диференційованого та індивідуального навчання.

«Методичний катехізис для педагогічної спільноти щодо реалізації завдань диференційованого навчання за домінантною ознакою використання дефіцитного ресурсу»

Поради Конфуція (2500 років тому):
«… пристосуватися до індивідуальних
потреб учнів із різними стилями навчання,
створювати всім рівні можливості».


Загальні рекомендації щодо створення сприятливих умов для реалізації принципу диференціації та індивідуалізації навчання.
Технологія диференційованого навчання є вектором, на який орієнтуються педагоги, удосконалюючи свій особистий методичний почерк задля забезпечення всебічного розвитку кожної особистості.

При цьому, наріжнем каменем педагогічної технології є:
- врахування закономірностей вікових психофізичних особливостей кожної дитини, ступеня самостійності у навчальній діяльності;
- максимальне використання компенсаторних можливостей;
- урахування рівня актуального розвитку та зони найближчого розвитку;
- прогнозування перспективних ліній розвитку особистості;
- урахування стану слуху, зору, пам’яті, уваги, інтелектуального розвитку, рівня сформованості фонетико-фонематичних уявлень;
- диференціація учнів за ознаками асиметрії півкуль головного мозку;
- побудова навчального процесу з урахуванням динаміки розвитку типу пам’яті (використання опорних конспектів - для учнів з добре розвиненою зоровою пам’яттю; спеціальних карток, перфокарт ( як периферійних стимулів) - з високим рівнем тактильної пам’яті тощо);
- здійснення навчання лише в зоні потенційного розвитку дитини;
- уміння вчителя спиратися не лише на вимоги програм, а й - на реальні можливості учня;
- цілеспрямоване застосування великого спектру стратегій, тактик та методів і прийомів задля продуктивного навчання;
- дотримання суворої наступності та послідовності в навчанні, перехід від легкого до складного , від конкретного – до абстрактного;
- паралельний і гармонійний розвиток «розуму, волі, серця і руки» кожного учня;
- адаптація навчальних підходів щодо визначення рівня складності і темпу викладання;
- дозування навчального матеріалу з урахуванням особистісно-орієнтованої парадигми;
- планування уроку з урахуванням діагностичних карт утруднень учнів на основі дефіцитного ресурсу;
- формування творчої особистості учня щодо уміння координувати зусилля у вирішенні проблеми; - прогнозування успіху кожного школяра, нівелювання «запаху поразки» (М.М.Поташник);
- здійснення диференційованого підходу до учнів з акцентом на використання заходів диференційованої допомоги школярам з різним рівнем підготовки;
- активне і зацікавлене ставлення до отримання знань суб’єктів навчального процесу без суттєвого зниження об’єму та ступеня складності навчального матеріалу;
- надання допомоги кожному школяреві «вписатися» в ауру учнівського колективу;
- інтеграція добре знайомих елементів педагогічних методик і прийомів, що в цілому формують цікавий, ефективний підхід;
- забезпечення єдності дій всього педагогічного ансамблю задля формування цілісної системи, спрямованої на досягнення обов’язкового позитивного результату.
Спираючись на вищевикладені умови щодо реалізації завдань диференційованого навчання, варто акцентувати увагу на неможливості трансформувати межі рівнів знань, слід диференційовано визначати рівень та об’єм допомоги учням.

1234356.png

Види диференційованої допомоги дітям з різним рівнем розвитку.

1. Визначення поелементного складу об’єкту, зв’язку цілого та часткового.
2. Акцентуальне використання –аудіо та -відеовізуальних засобів інформації.
3. Побудова логічного ланцюжка суджень із декількох запропонованих варіантів.
4. Наведення аргументів і доказів, на підставі яких можна побудувати відповідь, схему, модель.
5. Формулювання гіпотези, відбір методів вирішення проблем.
6. Інструктування учнів щодо використання різноманітних видів пам’яток.
7. Складання й використання плану відповіді або виступу.
8. Вказівка на причинно-наслідкові зв'язки, які необхідні для виконання завдання.
9. Розподіл складних завдань на ряд елементарних.
10. Використання вказаних правил, формул, на основі яких виконується завдання.
11. Виокремлення негативних тенденцій при виконанні завдань ( у підрахунках, кресленнях, складанні алгоритму дій, установленні залежності, формулюванні відповідей).
12. Надання учневі словесної або письмової інструкції.
13. Вказівка на тип задачі або правила, на які спираються запропоновані завдання.
14. Формулювання додатків до завдання у вигляді креслень з позначеннями або без них, малюнка, схеми та рекомендацією до їх виконання.
15. Запис умови (окрім словесної) у вигляді таблиці, матриці, позначок.
16. Вказівка на алгоритм виконання.
17. Наведення аналогічного завдання, виконаного раніше.
18. Створення дорожньої карти виконання завдання.
19. Пропозиція щодо виконання допоміжного завдання, яке спонукало б до вирішення головного питання.
20. Координування дій щодо пошуку правильного розв’язання проблеми за допомогою асоціацій.
21. Повідомлення відповіді чи результату заздалегідь.
22. Попередження про найбільш типові помилки та невірні підходи.

Примітка.

Диференціювати необхідно не стільки об’єм та ступінь складності навчального матеріалу, скільки ступінь допомоги вчителя учневі без суттєвого зниження складності матеріалу, який вивчається.
Дуже важливо, щоб вчителі, що здійснюють допомогу учням, при складанні численних карток – консультацій, таблиць, пам’яток, порад, пам’ятали, що необхідно розвивати життєво компетентну особистість, здатну успішно виконувати будь-яке завдання, шляхом інтеріоризації нормативних уявлень про навчальну діяльність і реалізацію активної позиції кожного учня.
Головна мета диференційованої допомоги полягає в тому, щоб будь-яким чином всіх інтелектуально повноцінних дітей підняти на потрібний освітній рівень відповідно максимальним можливостям конкретної дитини у зоні її найближчого розвитку, тобто на оптимальний для неї рівень.

12467.png

Резюме.
Система навчання за таким алгоритмом передбачає розподіл учнів за рівнем готовності до сприйняття навчального матеріалу. Але, при цьому, на дітей не чіпляють ніяких ярликів; метою педагога є - зробити доступним навчання для кожного школяра. Це означає, що кожна дитина має шанс перейти на більш вищий щабель, тобто досягти кращих результатів.
Сподіваємось, що представлені матеріали мають наукову перспективу, адже вони пропагують гуманність до кожної дитини та скеровують діяльність педагога на створення власної системи диференційованих завдань.

Обираючи шляхи й способи досягнення успішного навчання, пропонуємо не зупинятися на чомусь одному, будьте творчими, фантазуйте, експериментуйте, відкривайте для себе нові джерела досвіду й знань!

Посилання на використані джерела:
1. Логачевська С. П. Диференціація в звичайному класі. – К.: 1998. – 288 с. 5.
2. Логачевська С. П. Методика диференційованого навчання. 150 фрагментів уроків мови і математики в 1-4-х класах з елементами диференціації. – Кам’янець-Подільський: Абетка, 2005. – с. 240 с.
3. Комар О. Навчання школярів за інтерактивними методами // Рідна школа. – 2006. — №5. — С.57- 60.
4. Стаття «Диференційований підхід до навчання» [Електронний ресурс] // Портал початкових класів «Урок»№: [сайт]. – Режим доступу: http://www.yrok.net.ua/load/korekcijna_pedagogika/korekcijna_pedagogika/diferencijovanij_pidkhid_do_navchannja/156-1-0-3824, вільний. – Назва з екрану.
5. Е.В. Опра, Презентація «Организация дифференцированного обучения в школе» [Електронний ресурс] /Е.В. Опра// ppt4web.ru [сайт]. – Режим доступу: http://ppt4web.ru/pedagogika/organizacija-differencirovannogo-obuchenija-v-shkole.html, вільний. – Назва з екрану.