Борзов Микола Олександрович

Материал из ЗапоВики
Перейти к: навигация, поиск

Паламарчук Тетяна Миколаївна, вчитель хімії Дружелюбівського НВК Вільнянського району Запорізької області

Файл:Борзов Микола Олександрович

Бойові подвиги простого солдата

Народився у селі Озеряни, Генічеського району Херсонської області 29 серпня 1923 р. Я був призваний та направлений до військової частини Херсона на початку літа 1941 року, на той час мені не виповнилося й 18 років. На фронт потрапив в складі мінометного полка.Згодом нас направили на Південь. Усі бої були дуже жорстокими. Дуже багато техніки виходило з ладу, іще більше гинуло людей- моїх товаришів.У таких випадках нас знімали з передової на декілька тижнів, коли ж поповнювали запаси, бойову техніку, людську силу, знову йшли до бою. Під час перестрілки я отримав кульове поранення у голову . Спочатку здалося, що земля стала, як пух і я пішов вниз, потім – втратив свідомість. Коли прийшов до тями, був вже в госпіталі. Підлікувався кілька тижнів і без виписки, з пов’язками на голові втік знову на фронт. Моя військова частина ще два тижні не зрушувала з місця, тому я зміг нагнати їх. Всі вже думали, що я загинув, зраділи, коли повернувся. Багатьох моїх товаришів уже не було в живих. Їх вбили.А якби куля йшла хоча б на 3 мм нижче, то навряд чи і я залишився б жити. У березні 1943 року потрапив в полон до зрадників, тих,хто прийняв німецьку окупацію. Нашу частину направили на Енергодар. Ми підійшли до невеликого блок-поста, огородженого цегляною огорожею. І тільки тоді ми зрозуміли, що нас зрадили, адже на воротах стояли озброєні німці. Загнали нас в невеличкий сарай, не давали ні їсти, ні пити. Добре, що хоч були продпайки , а водою слугувала дощова вода та вода з луж. Тримали нас близько місяця.І лише завдяки партизанському загону місцевих нас змогли визволити. Після полону був призваний польовим воєнкоматом в травні 1944 року до 23 гарматної артелерійської бригади. Перебував в цій бригаді аж до 1947 року. Повернувся додому а мої батьки загинули на фронті.Та життя тривало, і треба було піднімати та відбудовувати свою країну, місто, годувати свою сім'ю. Адже, окрім війни люди також зазнали страшенний голод повоєнних років. Повернувшись додому, застав свою матір та двох сестер голодних та пухлих від голоду. Не роздумуючи, пішов в степ щоб виловити суслів яким тоді і спасалися всі люди села.Ще до початку війни, 16 річним хлопцем почав працювати в колгоспі «Зоря комунізму» допомагав по господарству на фермі.Повернувшись з війни продовжив свою роботу на фермі : звідки був направлений до Гуляйпільського ветеринарного технікуму. Після навчання так і залишився в рідному селі де і працював ветеринаром все своє життя. Навіть в трудовій книжці зроблені два записи «зарахований» та «звільнений» в зв’язку з виходом на пенсію з совхоза. За своє життя заробив добре ім'я в народі, є неодноразові запаси подяк в трудовій книжці, та безлічі почесних грамот. Також є посвідчення та медаль «Ветеран праці»,нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни, посвідчення «Ударник дев'ятої п'ятирічки », посвідчення учасника бойових дій.