Огляд творчості й особливості індивідуального стилю в романі у віршах Л. Костенко "Маруся Чурай"

Материал из ЗапоВики
Перейти к: навигация, поиск

БЛАКИТНА ТРОЯНДА ПОЕТИЧНОГО САДУ УКРАЇНИ ЛІНА ВАСИЛІВНА КОСТЕНКО

Нар. 1930 p.)

На поетичному Олімпі України серед інших славних імен уже багато років і навіть десятиліть живе “нерозгадане чудо”, “неймовірний птах”, “казка казок”, “голос народу”, “пілігрім вічності”, “і мудра, і дитя”, котра нічим не осквернила душу - Ліна Костенко.
У місті Ржищеві Київської області 19 березня 1930 року народилася Ліна Василівна Костенко в родині вчителів. Там минуло її дитинство, що співпало із голодомором, воєнним і повоєнним лихоліттям. У 1936p. родина перебралася до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу. Закінчивши середню школу в Києві, вона навчається в Київському педінституті, а згодом - у Літературному інституті ім. О.М. Горького в Москві, який закінчує 1958 року. Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 50—60-х років. Одразу по закінченні Літінституту одна за одною виходять три збірки поетеси: “Проміння землі” (1957), “Вітрила”(1958) та “Мандрівки серця”(1961), які визначили високу міру хисту їх авторки і, водночас, її безкомпромісну громадянську позицію. Саме гострота і непоступливість громадянської позиції зумовили вимушену мовчанку: наступна збірка поетеси “Над берегами вічної ріки” з’явиться лише 1977 року. Опісля читачі спрагло ждатимуть роману у віршах “Маруся Чурай” (1979), збірок “Неповторність” (1980), “Сад нетанучих скульптур”(1987), які іще й ще підтвердять право поетеси називатись обраницею української поезії та її хранителькою. Ці скупі дані біографічної довідки стануть хвилюючими поетичними мотивами, коли авторка згодом розповість у віршах про біженські дороги воєнних років і про «балетну школу» замінюваного поля, по якому доводилося ходити, і про перший — написаний в окопі — вірш.
Поезія Ліни Костенко - це музика слова. Пристрасна і велична. Музика в поезії Ліни Костенко - це душа. Безмежна і непізнана. Музика і поезія Ліни Костенко - це два космоси. І кожен - неосяжний.
Ліна Костенко - поетеса-шістдесятниця, страдниця, поет кінця XX століття, але ще більшою мірою - Поет XXI століття. Вона знана і любима не лише в Україні, а й у світі. Ліна Костенко - лауреат: збірка “Неповторність” та прекрасний історичний роман у віршах “Маруся Чурай” у 1987 році відзначені Державною премією імені Тараса Шевченка; восени 1994 року вийшла друком поетична книга Ліни Костенко “Інкрустації” в італійському перекладі Луки Кальві. А невдовзі поетесі була присуджена одна із найпрестижніших літературних премій Італії - премія Франческо Петрарки, титана італійського Відродження. В дипломі премії акцентується: “Спеціальна премія світовій поетесі Ліні Костенко”. Не українській, а світовій. Бо істинна поезія належить світові; у Торонто (Канада) у 1998 році Світовий Конгрес українців нагородив Ліну Костенко найвищою своєю відзнакою - медаллю Святого Володимира; першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії імені Олени Теліги 2000 року жюрі та Комітет фундаторів визначили видатну українську поетесу Ліну Костенко, яка виявила справжнє лицарство у житті, здійснює подвижницьку діяльність в ім’я України, створила високохудожні твори в галузі літератури.
Творчий розвиток Ліни Костенко — поетеси гострої думки і палкого темпераменту — не був позбавлений ускладнюючих моментів. Обмеження свободи творчої думки, різні «опали» в часи застою призвели до того, що досить тривалий час вірші Л. Костенко практично не потрапляли до друку. Та саме в ті роки поетеса, незважаючи ні на що, посилено працювала, крім ліричних жанрів, над своїм найвидатнішим досьогодні твором — романом у віршах «Маруся Чурай». Перша збірка «Промін¬ня землі» вийшла в 1957 р. На сьогодні Л. Костенко авторка близько десяти поетичних книг, серед яких найвідоміші: «Мандрівка серця» (1961), «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), «Вибране» (1989) тощо. Перу поетеси належать також збірка поезій «Сад нетанучих скульптур» (1987) та збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).
Живе та працює Ліна Костенко в Києві. В літературу Л. Костенко приходить у післякультівську добу на хвилі «хрущовської відлиги» разом з такими поетами-«шістдесятниками», як І. Драч, Б. Олійник, Т. Коломієць, В. Симоненко, М. Вінграновський.

Самобутня творчість Л. Костенко, митця непростої долі, безкомпромісного й сміливого, ліричного й громадянськи активного, характеризується ідейно-тематичним і жанровим розмаїттям ліричних і ліро-епічних творів, творчими пошуками в царині  форми вірша, строфічної будови.

Ліна Костенко посідає виняткове місце в українській літературі останніх чотирьох десятиліть не завдяки радикальним творчим експериментам, не з огляду на зайняту політичну позицію чи "провокативний" стиль життя. Ліна Костенко є видатною постаттю українського культурного життя завдяки своїй сильній особистості, принциповому запереченню позиції пристосуванства, яка характеризує багатьох радянських письменників, здатності мовчати в час, коли це мовчання означало відмову од спокус облаштувати своє життя ціною поступок. Загальне визнання видатної поетеси вона здобула завдяки вмінню синтезувати в своїй творчості найкращі риси української поезії і відкинути гірші. Цими гіршими я вважаю велемовність, сентиментальність, надмірний пафос, оперування надто скромним "словником" символів, що часто зводиться до кількох чи кільканадцяти елементів, запозичених з поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки, народної пісні, послугування загальниками, стилізацію, легкість, з якою поезія потрапляє під вплив патріотично витлумаченої мілизни, стереотипність мислення. Ліні Костенко вдалося щасливо уникнути цих шкідливих для лірики ознак, якими позначена творчість багатьох українських поетів, прозаїків, навіть критиків. Ліна Костенко є також авторкою кіносценаріїв та кваліфікованим перекладачем польської лірики, зокрема поезій Марії Павліковської-Ясножевської. Поетеса уникнула репресій, яких зазнала частина непокірних українських письменників, її довголітнє мовчання, що мало бути покарою влади за оборону прав людини і, сказати б, прав культури на існування, переросло в загальний вияв протесту й обернулося високим авторитетом не тільки в сфері літератури. Від 1961 по 1977 рік поетесу не друкували, а підготовлені" у видавництві збірки лірики були розсипані. Перед періодом вимушеного мовчання видала три поетичні книжки: "Проміння землі" (1957), "Вітрила" (1958), "Мандрівки серця" (1961). Уже ці три перші збірки засвідчили, що Ліна Костенко є, поруч з Іваном Драчем, Миколою Вінграновським, Дмитром Павличком, видатною індивідуальністю в українській поезії після 1956 р. Зокрема третя збірка "Мандрівки серця" стала мистецькою подією 1961 року, на авторські вечори сходилися юрми людей, спраглих справжньої лірики, а не ідеології. "Її третя збірка має принципове значення, - писав тоді молодий поет Василь Симоненко, який пізніше трагічно вмер. - Уже самим фактом свого існування вона перекреслює ту тріскучу та плаксиву писанину деяких наших ліриків, що своїми утворами тільки захаращують полиці магазинів та підривають довір'я читачів до сучасної поезії". Політичні заморозки, які настали в середині 60-х років, спричинилися до того, що поетеса далі видавати свої книжки не могла. Чергова книжка "Сонячний інтеграл" (1963) була порізана внаслідок втручання цензури. Те саме спіткало й книжку "Княжа Гора" (1972), підготовлену після багатьох років мовчання. Тому в певному сенсі збірка "Над берегами вічної ріки" стала в 1977 році наче новим дебютом, який відразу повернув Ліні Костенко чільне місце в літературі. Відтоді вона опублікувала кілька важливих поетичних книжок: "Маруся Чурай" (1979), "Неповторність" (1980), "Сад нетанучих скульптур" (1987). Захоплено сприйнята читачами книжка "Вибране" (1989), видана тиражем 70 тисяч примірників і швидко розкуплена, заповідала час великих перемін в Україні. Та після активних 70-80-х років Ліна Костенко знову друкує небагато, не бере участі в публічному літературному житті й далі залишається мовчазним авторитетом сучасної української літератури, яка ніяк не може вийти поза навички мислення категоріями минулої епохи. Пише книжку про чорнобильську трагедію. Уже в дебютній збірці Ліни Костенко "Проміння землі" були окреслені основні ліричні мотиви, яким поетеса залишилася вірною до сьогодні, - історія, кохання, традиція, поетичне слово. Такий діапазон склався під впливом переживань і роздумів різних за своїм характером, але водночас таких, що становлять міцний фундамент мистецької індивідуальності. Тут можна знайти громадянські настрої, гостру стурбованість байдужістю світу, вразливість тонкої людської натури, епічне переживання історії, схильність до іронії, зацікавлення фольклором, відчуття гармонії зі світом, пов'язаної в поетеси з постаттю освіченого мандрівного мудреця Григорія Сковороди, а також вплив філософії дзен (один з напрямів східної філософії).
'СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Брюховецький В.С. Ліна Костенко: Нарис творчості. - К.: Дніпро, 1990. - 262 с. - (Літ. портр.)
  2. Журнал Дивослово. - 2001 .- № 3.
  3. Кислий Ф.С. Українська література.
  4. Костенко Л.В. Вибране. - К.: Дніпро, 1989. - 559 с.
  5. Костенко Л.В. Лучи земли: Стихи / Пер. с укр. И. Бурсова. - М.: Мол. гвардия, 1960. - 93 с.
  6. Костенко Л.В. Маруся Чурай: Історичний роман у віршах: Для ст. шк. віку / Худож. Н.О. Лопухова. - К.: Веселка, 1999. - 159 с.: іл.
  7. Костенко Л.В. Над берегами вічної ріки: Поезії. - К.: Рад. письменник, 1977. - 163 с.
  8. Костенко Л.В. Неповторність: Вірші та поеми. - К.: Молодь, 1980. - 224 с.
  9. Костенко Л.В. Сад нетанучих скульптур: Вірші; Поема-балада; Драматичні поеми. - К.: Рад. письменник, 1987. - 202 с.: іл.
  10. Костенко Л.В. Берестечко: Історичний роман. - К.: Укр. письменник, 1999. - 157 с.
  11. Костенко Л.В. Гуманітарна аура нації, або дефект головного дзеркала. - К., 1999
  12. 250 кращих творів з української літератури. – Харків: Основа, 1997.
  13. Нечволод Л.І. Посібник-порадник з української літератури для старшокласників та абітурієнтів: – Харків.
  14. Поезія Л. Костенко, О. Олесь, В.Симоненко, В. Стус.- К.: Наукова думка, 1998.
  15. Українська література ХХ сторіччя: Навчальний посібник для вчителів та учнів 10-11 класів середніх шкіл. – К.: Український письменник, 1993.
  16. Шпиталь А. Книга болю з проблиском надії // Слово і час. - 2000. - N1. - С. 44-46