Павліченко Наталія Петрівна

Материал из ЗапоВики
Перейти к: навигация, поиск

Участник:Повстяна Анна Юріївна, практичний психолог Вільнянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №3

Війна зривала людей з родинного гнізда...

Павліченко Наталія Петрівна

69 років минуло після того страхіття, яке перекреслило приємні клопоти, веселі посмішки дітей, забрало мільйони життів та надію на майбутнє. Це страшне слово – війна, яке не залишає жодного байдужим, турбує, викликає біль та гіркі сльози… Далеко в минулому залишилися ті страшні події, але ми завжди повинні пам’ятати, що мирне небо над нашими головами – це заслуга тих, хто не шкодуючи життя, виборов для нас щасливе майбутнє без війни і людських втрат. У ті жахливі часи воювали, захищаючи свою країну, своїх громадян не лише чоловіки, а й жінки, які, не зважаючи, на свою фізичну слабкість, тендітність, показували сміливість, сильний дух, мужність і бажання захищати свою Батьківщину. Війна зривала людей з родинного гнізда, гнала довгими дорогами страждань і смерті.
Не обминуло те страшне лихо і 16-річну Наталію Петрівну, яка 4 травня 1943 року потрапила до Германії на примусові роботи в село Лобендау неподалік від міста Гольберг до бауера Віллі Фрондліх та господарки Ельзи Фрондліх. Важко згадувати їй ті часи, адже вона хотіла бути справжнім патріотом, який ліпше загине, ніж буде рабом у руках ворога. Проте ніхто тоді не міг обрати: воля чи неволя, життя чи смерть. Майже 2 роки тяжко працювала Наталія Генадівна на чужині. В квітні 1945 року Червона армія визволила наших людей з німецького полону, але відразу потрапити на Батьківщину не вдалося. Ще деякий час працювала у підсобному господарстві військової частини.
У місті Відень були розташовані радянські частини, де і залишилася Наталія Геннадіївна, коли вони переганяли худобу з Німеччини до Австрії. На початку березня 1946 року потрапила на Батьківщину у своє рідне село Любимівка Михайлівського району Запорізької області, де надовго залишила свій слід кривава війна…