Розробка позакласного заходу "Славетні українці"

Материал из ЗапоВики
Перейти к: навигация, поиск

Увага! Категорично заборонено використовувати цей матеріал на інших інтернет-порталах і в засобах масової інформації без письмового дозволу автора. Дозволяється, з метою навчання, використовувати елементи розробки з обов'язковим посиланням на дану сторінку.

Сертификат Билоус Людмила 2014.jpg

Усний журнал «Славетні українці» для учнів 8 -9 класів

вчителя історії Розумівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Запорізького району Запорізької області

Білоус Людмили Миколаївни [1]

Мета: познайомити учнів з видатними особистостями України, які звеличували український народ своїми діяннями, своїм розумом і талантом, які визначили подальший шлях української державності; виховувати в школярів почуття гордості нашими співвітчизниками.

Епіграф "От де, люде, наша слава, слава України!"

(Т. Г. Шевченко)

Звучить пісня у виконанні гурту «Мандри» «Не спи, моя рідна земля» [2]

Вступне слово вчителя. Існує думка, що історія – щось далеке від нас, таке, що давно минуло. Ні, історію творимо ми – повсюди і щогодинно. День, прожитий кожним із нас сьогодні, завтра стане історією – історією сучасності. І з того, яким був цей день, чим він був насичений, про нас судитимуть наші нащадки. І цілком зрозуміло, що розробка і визначення шляхів подальшого розвитку України великою мірою ґрунтуються на історичному досвіді народу, на теорії й практиці визвольного руху, засадних настановах визначних громадських і політичних діячів, видатних представників вітчизняної науки та культури.

Історія, людська пам’ять – суворий та принциповий суддя великих людей, і часто такий “судовий процес” розтягується на століття. Але переосмислення, переоцінки окремих персон тільки підкреслює їхню неординарність, здатність впливати на людське співтовариство і через багато років після своєї смерті. Саме особистості, які мають яскраво виражену індивідуальність, володіють здатністю мислення, самопізнання, тісно пов’язані з певним соціальним середовищем, походженням та участю в громадській діяльності, і будуть сьогодні у центрі нашої уваги.

Ведучий I. Пам’ять – одна із найцікавіших властивостей людини. Так, як не можна забувати своїх батьків, так не можна забувати свій народ та його історію.

Народ без пам'яті - це не народ,

Це човен, що жбурляє бурне море,

Йому не треба прав, та ще й свобод,

Покірний він й нікого не поборе.

Народ без пам'яті спокійно спить,

Це сон, який триває вже віками,

Тож Україну мусим пробудить,

Щоб правди сила знову була з нами!

(Роман Нічік)

Ведучий II. Так, як не можна забувати своїх рідних і близьких ні в хвилини радості, ні в години печалі, так не можна забувати землі нашої, бо це першооснова. З неї ми вийшли, до неї ми прийдемо. Людина не може називатися людиною, якщо вона не має ні мови, ні пісні, ні землі, ні роду, ні пам’яті.

Любов у нас до Батьківщини

Іде із серця глибини.

Ми — патріоти України,

Її ми дочки і сини.

Тут народились ми й живемо,

Тут щастя випало рости.

Палку любов в серцях несемо

Ми — українці, я і ти!

І сила, й мудрість до людини

Від Матері-Вітчизни йде.

Ми — патріоти України

І кращої нема ніде!

(Надія Красоткіна)

(Відеокліп «Моя Україно») [3]

Вчитель історії. Кожне покоління, кожна нація пишається своїми видатними людьми. Вони – камертон свого часу, що задає тональність життя суспільства, постійно піднімають планку суспільних діянь і прагнень.

В історії нашої держави теж залишили свій слід тисячі видатних особистостей, які жили в різні епохи й уславилися в різних сферах діяльності. Серед них — державні діячі та полководці, церковні ієрархи та підприємці, науковці та інженери, архітектори та художники, письменники та спортсмени, композитори та музиканти, діячі театру та кіно.

І сьогодні ми робимо крок до осягнення нашої історії саме через призму сприйняття їх життя й діяльності, бо своїми подвигами й ділами вони прославили українську землю. До таких велетнів української нації належать І.Мазепа, В.Івасюк, М.Амосов, І.Миколайчук, В.Лобановський. Вони любили свою Батьківщину і свій народ, прагнули бачити його щасливим, хоча далеко не кожному з них удалося втілити свої задуми в життя. Можна не погоджуватися з їхнім баченням світу, поглядами, конкретними діями, проте ми маємо знати і пам’ятати їх. В них перетинаються різні часи — минуле, сучасне і майбутнє. Історичний досвід підказує нам, що ми маємо навчатися у минулого і вміти діяти в сьогоденні заради майбутнього.

Читець I

Країна Героїв, забутих й відомих,

Що націю нашу створили в цілом.

Багато імен нам з дитинства знайомих,

Та є ще й такі, що лишились в булом.

Але їх присутність дає нам наснагу,

Бо все для країни робили вони.

В часи лихоліття давали відвагу,

Тож справжні вони України сини.

(Роман Нічік)

Низький уклін усім героям,

Що у пекельному вогні

За рідну землю барвінкову

Життя поклали у борні.

(Арен Кутікі)

             I сторінка  Іван Мазепа - славетний гетьман України

Вчитель історії. Ім’я Великого Українця – гетьмана Івана Мазепи – відомо практично кожному громадянину нашої держави. Однак до сьогодні образ гетьмана в масовій свідомості, на жаль, ще мало чим нагадує реального Івана Мазепу. Чому так повернулася наша вітчизняна історія, що добрі справи одного з найосвіченіших гетьманів ніби занесло піском, завіяло вітром забуття? Тепер вже важко знайти істину, зрозуміти їх справжню ціну для України.

Ведуча I Ім'я гетьмана більше 200 років проклиналося привселюдно устами потомків. Зрадником чи патріотом був Іван Мазепа? Відповідь на це питання дає невблаганний час та історичний розвиток нації. Неоціненним був вклад гетьмана в духовне життя України. Саме за його гетьманування досягає особливого піднесення, напруження та розквіту українська культура, освіта, наука, мистецтво.

Ведуча II Він був високо інтелектуальною особистістю, здобув ґрунтовну освіту, володів вісьмома іноземними мовами на різному рівні, сам не відрікався від мистецтв – музики і віршотворення, цікавився архітектурою, книгами, мистецтвом. Наближав до себе богословів та філософів, поетів, митців, архітекторів. Коштом Івана Мазепи, за його настановами і смаками споруджувалися нові і перебудовувалися старі церкви.

(Презентація "Церкви Мазепи") [4]

Ведучий III І поширення високої освіти в Україні, створення сприятливих умов для розвитку наук — теж характерна ознака доби гетьманування Івана Мазепи. Головним культурно-науковим осередком стала тоді Могилянська колегія, яка зуміла вистояти в страшні часи Руїни. Він також сприяв заснуванню Чернігівського колегіуму.

Ведучий IV Кожну людину заведено судити по справах. Бо слова — то тільки полова, яку розвіє вітер. Перелік того, що здобула Україна за гетьманування Івана Мазепи можна вести далі й далі. Однак вирішальну свою справу – змагання за незалежність України – Іван Мазепа програв, що стало не тільки його особистою трагедією, а й справжньою катастрофою для всього українства.

Ведучий V Але сучасники Івана Мазепи високо оцінили його подвижницьку працю. Визначний філософ Феофан Прокопович порівнював його з великим київським князем Володимиром Хрестителем, настільки величними для України були Мазепині діяння. У народі ж ходило прислів’я „Від Богдана до Івана не було гетьмана”.

Читець II

Коли б такого сина мала

Ти, Україно, ще хоч раз —

То сто разів не помирала б

В обіймах царського вандала,

Не полотніла б від образ.

(В. Крищенко)

Ведуча III Вітер історії, який розвіяв пам'ять про цього сина України по чужих світах, повернув свіжим струменем знову на ту землю, яка для гетьмана Мазепи завжди була найріднішою.

Образу Мазепи присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 17 літературних творів, 6 скульптур.

Спасибі, гетьмане Мазепо,

Що в нашій долі Ви були.

(В. Крищенко)

                  II сторінка  Володимир Івасюк - сила серця і таланту.

(Звучить музична фонограма пісні "Червона рута", на фоні текст ведучих.)

Ведуча IV Така музика може бути створена лише від серця, від любові до життя, до людей, до матері. Вона така довірлива і щира, природна, справжня, вона стукає у двері кожної української родини. Прислухайтесь, скільки первозданної краси в цій чарівній мелодії, скільки мудрості у простих словах. Саме ця пісня принесла всесвітню популярність Володимиру Івасюку - цьому самобутньому композитору і стала тим повноводним джерелом, із якого бурхливою рікою розіллється українська естрада.

(Звучить пісня "Червона рута" (В.Зінкевич, Н.Яремчук, В.Івасюк) [5]

Читець III

Гордімось, краяни, що на небі

Свій творчий маємо ми клан.

Ще в кого є таке сузір’я —

НАЗАР, ВОЛОДЯ ТА ІВАН?

Для нас їх творчість — засторога

Від рабства, зради і кайдан.

Тож хай святиться славна трійця —

НАЗАР, ВОЛОДЯ ТА ІВАН!

(Василь Бабух)

Ведуча V Сонце життя Володимира Івасюка зійшло 4 березня 1949 року в мальовничому буковинському краї, наповненому запахом пахучих смерек, що своїм верховіттям торкаються синього неба, духмяних гірських трав і розкішних квітів на схилах кришталевих потоків, а над Прутом і Черемошем торжествують музи.

Саме тут, в м. Кіцмань Чернівецької області, в привітній хатині, захованій серед кущів пахучого бузку, в родині вчителів Михайла та Софії Івасюків народився і виростав Володя.

Читець IV

Ти чистим ангелом, мов вранішня роса,

Прийшов до нас… Від тата і від мами.

А може, то від Бога тії чари, та краса?

В мелодіях отих, що завше будуть з нами.

(Михайло Рогатинський)

Ведучий VI Щедрість землі увійшла в душу дитини. Блакитне небо оселилося в його очах. Музика зеленого краю лагідно торкнулася поетичного серця хлопця і залишилася з ним назавжди.

Вже п'ятилітнім Володя взяв до рук скрипку з поміткою "від Страдіварі". Полюбив її з першого доторку - до мелодійних і чутливих, як і його юна душа, струн. Вже в юному віці він переміг у обласному конкурсі на кращу пісню, написавши на вірші В. Миколайчука твір «Відлітали журавлі».

Талант Володимира Івасюка з найбільшою силою проявився у 1970-1975 роках, коли він написав найкращі свої пісні.

Ведучий VII 13 вересня 1970 року з Театральної площі Чернівців у телепередачі «Камертон доброго настрою» вперше прозвучала пісня «Червона рута», якій судилося прославити і молодого композитора, і, безперечно, всю українську естрадну музику. «Червону руту» виконували кращі співаки тодішнього Радянського Союзу та інших країн, і співали на всіх широтах та меридіанах люди всіх національностей, на просторах від Карпат і до Курильських островів. Співали й розуміли без перекладу.

Читець V

О, як чарівно і як радісно було,

Коли пісні ти засівав по Буковині.

Співали їх щодень і місто, і село

По всій знедоленій, по нашій Україні.

(Михайло Рогатинський)

Ведуча VI Народжувалися нові пісні Івасюка: "Балада про дві скрипки", "Пісня буде поміж нас", "Стожари", "Два перстені", "Мальви", "Лиш раз цвіте любов", "Жовтий лист", "Водограй"... Вони, немов птахи, що відчули силу крил, здіймалися з гнізда і летіли у світ, а їх кришталеві звуки злітали до самого неба.

(Демонстрація уривку з фільму "Червона рута. 10 років по тому") [6]

Ведуча VII Він працював не лише у жанрі інструментальної музики, а був також талановитим поетом і художником. Його життя - це згусток неймовірного таланту, величезної працьовитості й високої моральності. Та несподівано прийшла страшна біда - вона завжди приходить несподівано. Всю Україну, весь світ облетіла чорна звістка, що пекучим болем розривала груди, - не стало В. Івасюка. І почорніло українське небо, замовкли сині Карпати, сумом оповилися смерекові ліси, сутінки вкрили гірські стежини, зів’яла на високій полонині червона рута, навіки замовкла співуча струна Генія - і заридала уся Україна…

Читець VI

Струни доторкнися, вкраїнський Орфею,

Своєю душею і нервом смичка.

Вкраїні сьогодні до болю потрібна

Мелодія Івасюка.

(Василь Бабух)

Ведучий VIII Несподівана смерть В.Івасюка - то суцільна загадка. У квітневі дні 1979-го він пішов з дому - і не повернувся. І лише через місяць у лісі на околиці Львова на дереві знайшли його понівечене тіло. В нього були виколенні очі, поламані на руках пальці, на тілі рани, а в ранах - запхані гіллячки калини…

Читець VII

Твоє життя текло, мов річка молода

в рожевім полум’ї весною.

Чому дихнув на нього

Чому дихнув на нього

(Михайло Івасюк)

Ведуча VIII Як мало прожито, як багато не сказано. Того, що не встиг сказати Івасюк за тридцять своїх літ, вистачить нам для осмислення на довгі-довгі роки.

Пройдуть роки, води життя спливе багато.

Сумні години болю загоїть лікар-час.

Та чистий образ твій ми збережемо свято,

А твої пісні будуть завжди поміж нас!

(Михайло Рогатинський)

                   III сторінка   Микола Амосов - «київський» Фауст на зламі сторіч. 

Вчитель історії. 6 грудня 2013 року вся світова громадськість відзначила 100 років від дня народження одного з найвідоміших в світі кардіохірургів, який порятував життя десяткам тисяч людей, талановитого вченого, який зумів власним життям поставити експеримент щодо можливостей та витривалості людини, основоположника біокібернетики в Україні, письменника, який одержав широке визнання в Україні та за кордоном, - Миколи Михайловича Амосова.

На знак поваги до нього ЮНЕСКО оголосила 2013-й роком Миколи Амосова. А його ім’я поряд з Гіппократом, Пироговим, Кохом, Фрейдом, Бехтерєвим у списку ста великих лікарів людства. Якщо зібрати всіх пацієнтів Амосова разом, отримаємо населення невеликого міста. А якщо порахувати всіх, кого врятували його учні, створений Амосовим інститут - скільки їх? Область? Країна?

Читець VII

Когда-то врач Амосов был

Он Мысли написал и Сердце

Ещё о том, что всех любил,

Что ВСЕМ наверх открыта дверца….

(Маргарита Вишенська)

(Відео «Амосов та його пацієнти») [7]

Вчитель історії. Доля Амосова з 1952 року нерозривно пов’язана з Україною. Більше того, він став її сином. Тож згадаймо, якою була ця людина, за що співвітчизники назвали його Великим українцем.

Ведучий IХ. Микола Амосов як учений, постійно перебував у науковому і творчому пошуку. Він автор близько 400 наукових праць. Під його керівництвом захищено 35 докторських і 85 кандидатських дисертацій. Його відданість медичній науці та хірургії, любов до людей, глибока ерудиція завжди будуть взірцем для медичної громадськості, для всіх, хто працював поряд, спілкувався з ним і знав його.

Читець VIII

Вся Ваша жизнь - сплошной эксперимент:

Дать счастье, сделать нас бессмертными...

(Олександр Бєлов)

Вчитель історії. Народився майбутній український хірург 6 грудня 1913 року в сім'ї селян в Росії. Мама була повитухою, працювала в селі неподалік від міста Череповця. Ріс майбутній геній без батька, прикладом йому була мати.

Крізь усе життя він проносить прагнення самовдосконалюватись, показує систематичність у підході до кожної справи. Ці ж високі стандарти він демонструє і в освіті. Навчаючись на п'ятірки в Архангельському інституті, паралельно викладає, а потім закінчує два складних курси в медінституті за рік. Згодом починає професійну практику, але все одне вважає, що йому недостатньо навантаження.

Війна робить Амосова сильним, адже функція сегрегації поранених – справа не з легких. Після війни він працює в Москві в інституті Скліфосовського, але їде звідти працювати обласним хірургом у Брянськ. Саме тут збирається плеяда видатних хірургів, у колективі яких Амосов продовжує робити відкриття та розвивати хірургічну справу.

У 1952 році Микола Михайлович був запрошений до Київського інституту туберкульозу та грудної хірургії імені Ф.Г. Янковського для керівництва спеціально створеною клінікою грудної хірургії. Тут з особливою повнотою розкрився його різнобічний талант хірурга і дослідника, фізіолога і інженера, стала особливо плідною наукова, організаторська, педагогічна та громадська діяльність. Ним створено ряд нових методів хірургічного лікування пороків серця, оригінальні моделі апаратів штучного кровообігу.

Читець ІX

Мы смертны. Страха нет пред неизбежностью...

Вы в это верили, но верною рукой

Сердца лечили, наполняли нежностью

Всем страждущим - им рано в мир другой...


Творили книгу счастья и несчастья,

Процесс познанья труден и тернист.

Мечта гармонии вселяет в одночасье

Надежду. Путь к успехам чист!

(Олександр Бєлов)

Ведучий IХ. Згодом під його керівництвом розгортаються дослідження зі штучного інтелекту, роботам, нейронної ЕОМ. I одночасно він устигав видавати книгу за книгою. Головне було не в цьому, а в тім, що його книги, i не тільки книги, а i статті у провідних газетах, його виступи перед великими аудиторіями ставали великими подіями, що впливають на наше життя, що надихають його своєю правотою, щирістю, переконаністю. Микола Михайлович стає визнаним ідеологічним лідером нашого суспільства.

Вчитель історії. Для Миколи Михайловича Амосова, етнічного росіянина, Україна стала колись домівкою випадково Проте учений, який беззастережно прийняв незалежність своєї другої набутої батьківщини, досі лишається, й довго лишатиметься одним з популярних героїв нашого суспільства, й буде прикро, якщо це суспільств не скористається з усього, що йому запропонував мудрий чоловік, який поза власною волею витворив своїм життям добрий міф про київського Фауста XX сторіччя, що зумів підкорити Час і оволодів еліксиром коли й не вічної, то тривалої молодості.

Читець X

Теория простая совершенства:

Вселенной, Человечества, Себя.

Чертили контур ясного блаженства

Вы "ангелов" и грешников любя.


А счастья Вами истины открыты,

Они понятны людям всей Земли!

Идите с миром... в царстве Бога отдохните,

Его принять Вы сердцем не смогли...

(Олександр Бєлов)


         IV сторінка  Іван Миколайчук - обличчя і душа українського поетичного кіно.

Вчитель історії. Людина живе, поки живе її душа. Один губить її у буденних дріб'язках, торгує нею гуртом і вроздріб, вимінюючи на сите існування і марнослів'я. А інший, немов святиню, береже свою високу і горду душу, не даючи ні замулитись її чистоті, ні потоптати її вельможними чобітьми. Людиною з чистою душею і високими помислами називають генія українського кіно Івана Миколайчука.

Ведуча IХ Високість була властива І.Миколайчуку у всьому. Ще в 60-ті роки він, як ніхто, мав відчуття гонору і достоїнства бути українцем і не соромився розмовляти українською мовою. Він ніколи не підігравав і ні під кого не підлаштовувався, бо був самодостатнім завдяки власному баченню світу; завжди гордився тим, хто він і звідки. Світ для нього починався з Буковини. Івана Миколайчука ніхто і ні за що не міг купити - настільки він був принциповим у своїх поглядах і творчості. Він був особливий, народний, справжній, найкращий. Блискучий самородок, обличчя і душа українського поетичного кіно.

Ведучий Х Прагнення до життєвої правди залишилося основним у творчості молодого артиста. Його роботи вражають багатогранністю, глибиною дум¬ки. Він міг малозначну деталь піднести до узагальнення, надати їй метафоричності. Кожен Миколайчуковий образ заставляє замислитися над розумінням миттєвості й вічності. Він залишив велику спадщину: 34 ролі, 9 сценаріїв, дві режисерські роботи. У житті цього видатного актора, режисера та сценариста було все, щоб стати міфом — якби жив він не в закритому суспільстві. Дитинство у маленькому гуцульському селі, раннє кохання, рання слава, рання смерть. А ще — майже містичні стосунки з кіно: він розділив долю свого першого героя — Івана Палійчука з кінофільму «Тіні забутих предків».

(Демонстрація уривку з фільму «Тіні забутих предків».) [8]

Ведуча Х Шевченківською премією його нагородили вже посмертно, а звання народного Миколайчук так і не отримав. Правда, він і без того був ним, бо життям своїм світив іншим і за це гідний пам’яті довгої та щирої. Його високе мистецтво стало початком відродження в кіно поетичних довженкових традицій. "Я не знаю більш національного народного генія... До нього це був Довженко", - так про Миколайчука сказав Сергій Параджанов. Іван Миколайчук міг би піднятися на ще вищі вершини українського мистецтва. Та 3 серпня 1987 року перестало битися серце цієї великої людини.

Читець ХI

Ой чорно душi моїй, чорно –

то згасла у небі зоря...

І в горi, великому горі

застигла Вкраїна моя.

(Богдан Бо)

Іване, Йване, гуцулкам миленький,

Усьому світу не чужий, мов рідний брат.

Без тебе, Йване, світ не веселенький,

Сумує й Чорногора, й Арарат.

(Із блогу Михайла Носи)

Над чорториєм лебеді летять.

сідають на ставок в глибокім сумі.

Десь тут блукав і отой білий птах

забутих предків у важкій задумі.

Він так любив, він так умів кохать,

він так витав по музики октавах...

Над Чорториєм лебеді летять

й журливим криком протинають хмари.

(Ігор Федчишин (Борода))

              V сторінка  В.Лобановський - легенда українського футболу.

Вчитель історії. Історія знає безліч імен видатних особистостей, що, відкинувши загальновизнані норми, ішли своїм тернистим шляхом. Не завжди їх сприймало оточення. Далеко не всі витримували такий тиск — багато хто йшов на компроміс. Однак знаходилися й такі, що, незважаючи на удари долі, непорозуміння, день у день наполегливо йшли до поставленої мети. І зрештою здобували визнання. Валерій Лобановський – один із них. Він мав безперечний авторитет серед футбольних професіоналів, гравців і вболівальників ще за життя, хоча найвищу урядову нагороду країни — звання Героя України — отримав посмертно. Він завжди був не таким, як інші: «не так» грав, «не так» спілкувався з пресою, «не так» розмовляв із наставниками, а пізніше — «не так» тренував. Адже в усьому був першопрохідником, реформатором, борцем.

Ведучий ХI Лобановський народився в Києві. Спочатку — дитяча спортивна школа, футбольна школа молоді, а потім — київське «Динамо». Такою була його дорога до великого футболу. Успіхи в спорті не змусили його занедбати навчання: з медаллю закінчив школу, згодом — політехнічний інститут. Технічна освіта стала йому в нагоді й на футбольному полі: Лобановський теоретично змоделював свій знаменитий удар і обґрунтував траєкторію польоту «крученого» м’яча. Цей удар так і назвали — «кутовий Лобановського». Як петля Нестерова, теорема Піфагора, геометрія Лобачевського, його «сухий лист» увічнив свого винахідника.

Ведуча ХI У спортивній кар’єрі Лобановського - футболіста були високі злети, та до історії спорту він увійшов насамперед як неперевершений теоретик і винахідник тактики гри. Його досягнення на тренерській ниві протягом трьох із половиною десятиліть свідчать самі за себе. «Золоті» успіхи на всесоюзній арені, Суперкубок Європи і двічі Кубок володарів кубків, бронзові медалі Олімпійських ігор у Монреалі, «важке» срібло чемпіонату Європи 1988 року, п’ятиразове сходження на найвищий щабель п’єдесталу пошани чемпіонату України. Ці вершини — лише основні віхи на його шляху.

Ведучий ХII Нині стадіон, який знав уславленого гравця й тренера, та вулицю в рідному місті названо його ім’ям, при вході до стадіону відкрито пам’ятник Валерію Лобановському. Про нього написано чимало книжок, знято документальні й художні фільми… Слід, залишений ним у житті, яскравий, а у футболі — грандіозний. У 2007 році англійська «Таймс» назвала Лобановського серед 50 найвизначніших тренерів світу за останні 60 років (1945-2005). Валерій Лобановський помер 13 травня, в «день народження» київського «Динамо» — рівно 75 років із дня заснування. Смерть застигла його, як справжнього воїна, на бойовому посту - на футбольному полі під час матчу. Пішов, як і жив: непереможеним.

(Кліп про В.Лобановського. Слова, музика, вокал Костянтина Павлова.) [9]

Ведуча ХII Він виховав цілу плеяду видатних українських футболістів, які стали зірками європейського та світового футболу: Олег Блохін, Ігор Бєланов, Андрій Шевченко. Багато вихованців Валерія Лобановського нині успішно продовжують справу Майстра, пам’ятаючи його науку. Роздуми Лобановського про футбол, завдання гравця, роботу тренера і про вміння перемагати на полі й у житті зібрані в його книжці «Нескінченний матч…». Три крапки в назві книжки мають своє смислове навантаження: вони свідчать, що життя Валерія Лобановського у футболі триває.

Вчитель історії. Ось ми і перегорнули останню сторінку нашого історичного журналу. Спадщина наших попередників може стати тим джерелом, з якого черпатиметься наснага для нашого подальшого життя. Минуле навчає сьогодні як жити всім нам заради майбутнього.

Живе Україна в боях і повстаннях,

У славі козацькій, у лавах УПА

В геройському чині, в кривавих змаганнях

Живе незнищенна, міцна і свята.

(Зорян Добровольський)

(Звучить пісня «Моя Україна» (Слова Ю.Рибчинського, музика Н.Петраша) Виконують Н.Бучинська та інші учасники концерту Н.Петраша.) [10]

Наказ на майбутнє

Шануйте тих, хто зберігав культуру

І мову солов’їну в тяжкий час,

Та пісню нашу, та літературу,

Щоб зараз мали націю ми в нас.

Шануйте й тих, хто згинув задля цього,

Та в пам'яті залишив слід навік,

Хто наше слово відтворив з нічого,

За що його на страту кат прирік.

Шануйте, бо без нашої поваги

Залишимось без пам'яті в ніде.

Це спогади нам нададуть наснаги,

Та й в забуття народ наш не піде.

(Роман Нічік)

Використані джерела:

1. Андрусяк М. Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч. — Львів, 1998.

2. Довідник з історії України, Генеза, 2001.

3. Крищенко В. Поезія. — Київ, Дніпро, 2005.

4. http://blog.i.ua/community/662/730617/

5. http://www.icfcst.kiev.ua/AMOSOV/about_amo_u.html

6. http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2011/06/15/42730/

7. http://www.ivasyuk.org.ua/for.php?lang=uk

8. http://lessons.com.ua/legenda-ukra%D1%97nskogo-futbolu/

9. http://www.lib.if.ua/publish2009/1242202668.html

10. http://poezia.org/ua/id/29649/

11.http://prosport.tsn.ua/sport/sim-rokiv-tomu-pishov-z-zhittya-valerii-lobanovskii.html

12. http://www.stihi.ru/2011/12/06/1851

13. http://www.stihi.ru/2011/12/06/1851

14. http://www.ukrlit.vn.ua/making1/77pj2.html

15. http://www.youtube.com/watch?v=8eoZa5KJqTA

16. http://www.youtube.com/watch?v=00Oy1CRKUp4

17. http://www.youtube.com/watch?v=XL80IR-zQgk

18. http://www.youtube.com/watch?v=aZJXQZzUBs4

19. http://www.youtube.com/watch?v=VLa5PGK7fLw

20. http://www.youtube.com/watch?v=YrwKysS7FoY

21. http://www.youtube.com/watch?v=iV_4XvldJw0

22. https://www.youtube.com/watch?v=3_semaRhaw0

23. http://www.youtube.com/watch?v=BLkzxVS9VyE

24. http://zavantag.com/docs/1172/index-173165.html

25. https://www.youtube.com/watch?v=PkRVXrMVrOI