Сценарій виховного заходу з теми: "Остап Вишня - безсмертний приклад людинолюбства"

Материал из ЗапоВики
Перейти к: навигация, поиск

Позакласний захід
вчителя української мови та літератури Степненської зш І-ІІІ ступенів Запорізького району Запорізької області
Мальчевської Віталини Іванівни

Тема: Остап Вишня – безсмертний приклад людинолюбства
Мета: ознайомити учнів із життям і творчою спадщиною письменника-гумориста; розвивати культуру зв’язного мовлення, почуття комічного; виховувати інтерес та повагу до спадщини Остапа Вишні, прагнення поглибити знання шляхом самостійного читання творів та літератури про творчість письменника та його життя
Обладнання: портрет Остапа Вишні, виставка його творів, фрагменти «Із житія Остапа Вишні» (режисер Ярослав Ланчак» (кіностудія ім. О.Довженка)

ПРЕЗЕНТАЦІЯ ДО УРОКУ

Треба любити людину
Більше, ніж самого себе
'
Остап Вишня
1.Розігрування байки Остапа Вишні «Дідів прогноз» у ролях (до слів «За кілька днів…»)
Було це надвечір у суботу, під неділю, а може, в п'ятницю надвечір під суботу; е не так-то уже дуже й важливо.
Головне – було це ще взимку.
Снігу вже нападало чимало, а сніг усе іде собі та іде.
Голова правління одного колгоспу, Махтей Федотович, наказав сторожеві:
– А поклич-но мені діда Тимоша!
– Якого, – питає сторож, – вам покликати діда Тимоша? У нас є два діди, і обидва – Тимоші.
– Глухого.
– Так вони ж у нас обидва глухі!
– Хіба і другий вже оглух?
– Оглух! Ще влітку, як ото буря була. Як ото страшенно гримнуло, — вони й оглухли.
– А я й не знав! – каже голова. – Ти мені того поклич, що вже давно не чує.
– Так, мабуть, з печі не стягну, вони ж із печі не злазять!
– А ти не тягни, а ладиком його, ладиком! Голова, мовляв, правління просять, щоб до правління прийшли. Діло, мовляв, важливе є.
Пішов сторож кликати діда Тимоша до голови правління.
У дідовій Тимошевій хаті сторож застав самого тільки діда, на печі, звичайно.
– Здорові були, діду!
– Га? – питає дід Тиміш.
– Здоровенькі, кажу, були, діду! – з усієї сили гукнув сторож.
– Ага! – відповів дід Тиміш.
– Голова правління, Махтей Федотович, просить, щоб до правління прийшли! — гукнув сторож.
– Що каєте? – питає дід Тиміш. – Голова правління просить! Голова! – аж посинів сторож од крику.
– Голова, каєте? – перепитує дід Тиміш.
– Еге! Голова!
– Голова, каєте?! Ні! Голова не болить. Ноги гудуть. Та поперека на кольки бере. А голова – ні! Голова в мене – ого-го!
Довгенько довелося сторожеві розмовляти з дідом Тимошем, доки дід Тиміш зрозумів, чого від нього хотять.
Зліз кінець кінцем дід Тиміш із печі, одягнув на себе все те, що взимку дідові одягати треба, узяв патерицю і вийшов із хати.
– Що воно ото таке біле скрізь? – питає дід у сторожа.
– Сніг, діду!
– Га? А по-моєму – сніг. Коли ж це його стільки насипало? Я як на покрову на призьбі сидів, так іще його не було!
– Правда ваша, діду, на покрову ще не було! – ствердив сторож.
– Е, ти мені не говори! А я кажу, що не було! Не було, не було! Я все пам'ятаю! Щоб я та не пам'ятав! Ого-го!
Голова правління Махтей Федотович дуже привітно зустрів діда Тимоша.
– Драстуйте, діду! Сідайте! Давненько щось до нас не заходили.
– Що каєте? – перепитав дід Тиміш.
– Не заходили, кажу, давненько!
– Онуки, каєте, дрібненькі? Повиростали вже, всі вже повиростали! Помовчали...
– Діду! – звернувся до діда Тимоша Махтей Федотович. – Чималенько ви вже на світі прожили. Як по-вашому, коли отак багато снігу нападало, на врожай це чи не на врожай?
– Га? – на це йому дід Тиміш.
– На врожай чи не на врожай, коли снігу багато? Снігу! Снігу! – кричить дідові в вухо Махтей Федотович. – Снігу!
– Снігу, каєте?
– Еге ж! Снігу!
– Снігу, каєте? На покрову не було. Що не було, то не було!
– Ні, дідусю, я не про те. Як снігу багато, так чи буде врожай, чи неврожай?
– Га? – дід Тиміш ізнову.
Нарешті Махтей Федотович за допомогою всіх присутніх у правлінні розтлумачив дідові, що од нього треба.
– Ага! То ви б так і казали! – кивнув головою дід Тиміш.
– Ну, то як по-вашому, дідусю?
– Це на врожай! На врожай, на врожай! Бо я пам'ятаю, ще як покійний батько повернувся додому з-під генерала Скобелєва, так такого снігу було! Ой снігу ж було! Ой снігу було! Вийдеш, було, звиняйте, з хати, так двері не відчиняються, хоч плач. Так ото снігом привалило! Собака був у нас. Сірко, дуже злий був собака, – таких тепер собак нема, – на цепу сидів... Так покійний батько його біля бовдура прип'яли, щоб у снігу не потонув! Так, пам'ятаю, того літа такі кавуни вродили, ох, і кавуни! Таких тепер кавунів нема. Найменший – як підситок! Ще й ножиком до нього не доторкнешся, а він тільки – реп! І як жар! Відтоді і батько покійний запримітили та й мені наказали не забувати, що як багато снігу, то то вже обов'язково на врожай!
– Ну, спасибі вам, дідусю, за пораду! Велике спасибі! Стомилися, мабуть? Ну, ідіть з богом!
– Як каєте?
– Спасибі, кажу! Ідіть, кажу, з богом.
– Ага-га! Піду! Де боком, а де й просто пройду! Бувайте!
За кілька днів Махтей Федотович скликав засідання правління разом з колгоспним активом. Обговорювали план підготовки до весни, до весняної сівби. Довго говорили, а наприкінці засідання Махтей Федотович і заявив:
– Та чого нам дуже хвилюватися! Дід Тиміш ясно сказав, що коли снігу багато, то це не інакше, як на врожай. Раз сніг є, значить – вискочимо.

2. Ведуча. «Мабуть, з часів Котляревського не сміялася Україна таким життєрадісним, таким іскрометним сонячним сміхом, яким вона засміялася знову у прекрасній творчості Остапа Вишні», – писав Олесь Гончар. Справді Остап Вишня – гуморист і сатирик для мільйонів читачів. Він зміг у мудрих і працьовитих, дотепних і кмітливих, щирих і безпосередніх героях своїх творів утілити риси характеру українського народу, передати його ментальність. Тому багато струн людської душі торкало й торкає вишнівське мудре, щире, дотепне слово.

3. Ведучий. Лагідна усмішка, мудрі очі. В них випромінюється добра і весела душа життєлюба, гуманіста, бійця. «Для мене Остап Вишня, – пише Олесь Гончар, – це насамперед виняткова душевна делікатність, чулість, ласкавість».

4. Ведуча. Остап Вишня – один із найвизначніших представників української сатирично- гумористичної літератури. Над робочим станом письменника висів аркуш паперу, що мав заголовок: «Мої «друзі», будь вони тричі прокляті». У цій напівжартівливій пам’ятці викладалася його програма.

5. Учень читає від імені гумориста
Про що я, нещасний, мушу думати і писати:
Про хуліганство, грубість і невихованість.
Про виховання лоботрясів і шалопаїв.
Про легковажне ставлення до кохання, до шлюбу, до сім’ї.
Про широкі натури за державний кошт.
Про консерваторів у сільському господарстві і промисловості.
Про винищувачів природи…

6. Ведучий. Павло Михайлович Губенко (літературний псевдонім – Остап Вишня) народився 15 листопада 1889 року на хуторі Чечві поблизу містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині у незаможній багатодітній родині. 'Ось як цю подію описує Остап Вишня в усмішці «Моя автобіографія»

7. Учень читає від імені гумориста Остапа Вишні
У мене нема жодного сумнiву в тому, що я народився, хоч i пiд час мого появлення на свiт бiлий i потiм — рокiв, мабуть, iз десять пiдряд — мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку. Трапилася ця подiя 1 листопада (ст. стилю) 1889 року в мiстечку Грунi, Зiнькiвського повiту на Полтавщинi…Власне, подiя ця трапилася не в самiм мiстечку, а в хуторi Чечвi, бiля Грунi, в маєтковi помiщикiв фон Рот, де мiй батько працював у панiв.

8. Ведуча. Михайло Кіндратович, батько майбутнього письменника, довго ніс осоружну царську службу-муштру. Нарешті звільнився. Але де ж притулок знайти? У пошуках роботи опинився аж тут, у хутірці з химерною назвою Чечва. Найнявся служити в маєток поміщиці-німкені фон Рот.

9. Ведучий. Зустрів таку ж, як і сам, роботящу та дотепну на слово дівчину – невдовзі Параска Олександрівна Балаш стала Михайлівою дружиною. Обоє були письменниками, любили жарт, щиро кохались у піснях. У гуморесці «Моя автобіографія» Остап Вишня підсумовує : «А взагалі батьки були нічого собі люди. Підходящі.»

10. Учень читає від імені гумориста Остапа Вишні уривок із усмішки Остапа Вишні «Моя автобіографія»

Батьки мої були як узагалi батьки. Батькiв батько був у Лебединi шевцем. Материн батько був у Грунi хлiборобом. Глибшої генеалогiї не довелося менi прослiдити. Батько взагалi не дуже любив про родичiв розказувати, а коли, було, спитаєш у баби (батькової матерi) про дiда чи там про прадiда, вона завжди казала: – Отаке стерво було, як i ти оце! Покою вiд їх не було. Про материку рiдню так само знаю небагато. Тiльки те й пам’ятаю, що частенько, було, батько казав матерi: – Не вдалася ти, голубонько, у свою матiр. Царство небесне покiйницi: i любила випити, i вмiла випити. А взагалi батьки були нiчого собi люди. Пiдходящi. За двадцять чотири роки спiльного їхнього життя, як тодi казали, послав їм господь усього тiльки сiмнадцятеро дiтей, бо вмiли вони молитись милосердному. Почав, значить, я рости. – Писатиме, – сказав якось батько, коли я, сидячи на пiдлозi, розводив рукою калюжу. Справдилося, як бачите, батькове пророкування. Але нема де правди дiти, – багацько ще часу проминуло, доки батькове вiщування в життя втiлилося. Письменник не так живе й не так росте, як проста собi людина. Що проста людина? Живе собi, поживе собi, помре собi. А письменник — нi. Про письменника подай, обов’язково подай: що впливало на його свiтогляд, що його оточувало, що органiзовувало його ще тодi, коли вiн лежав у матерi на руках i плямкав губами, зовсiм не думаючи про те, що колись доведеться писати свою автобiографiю.

11. Ведуча. Діти в родині Губенків з малих літ привчалися до роботи, знали, як видно із спогадів самого письменника, і нестатки, і злидні особливо тоді, як лишилися без батька (помер 1909 р.)

12. Ведучий. Родина Губенків жила дружно, гумором переборювала нестатки та негаразди, яких немало випадало на долю простих, малограмотних, а частіше зовсім не грамотних селян-хліборобів. Старші допомагали меншим у проходженні всіх «класів» селянського життя.

13. Учні розігрують усмішку Остапа Вишні «Як ми колись учились»

Ведучий 1. (читає слова від автора). Дуже рано починалася за старих часів професійна на селі освіта. Тоді вона починалася, коли Ванька або Одарочку було вже «одлучено» і коли Ванькові або Одарочці сорочка підіймалася вище того місця, про яке ви зараз не думаєте, і зав'язувалася вузлом на спині.
Мати. – Щоб не закаляло! А то воно в мене, вибачте, на втори слабеньке.
Ведучий 2. Ванько (або Одарочка) у цей час свого віку вже міцно трималося за материну спідницю і весь час:
Дівчинка. – Мамо! Моні!
Мати. – Ось не мамай мені над душею! На ось дубця, пожени гуси за ворота. Він у мене хороший хлопець! Пожени, пожени! Мама на базар поїдуть, гостинця куплять! Отак, отак їх! Гиля, кричи, гиля! Отак! От цяця Ванько! От цяця! А Меланя кака,— вона мами не слухає! Жени! Жени!
Ведучий 1. Це були перші й найранніші кроки нашої освіти. Гуси — це був перший і обов'язковий етап нашої освіти. Програма нашої освіти у нас на селі складалася на підставі споконвічних традицій і на підставі життьових умов. Їхніми інструкціями ми керувалися, за їхніми вказівками ми йшли. Так, значить, перша наука — це гуси. Пасти гуси, впасти їх так, щоб у чужі копи не вбралися, пригнати додому всіх до одного — це була програма нашого «технікуму», першого, сказати б, курсу. Коли ви цього іспиту не складете, коли у вас одберуть де-небудь у чужому просі або на чужій стерні картуза або ж ви, навчаючись поціляти, бахнете гусеня грудкою по голові і приженете додому замість восьми гусенят семеро,— крім того, що на вас буде побито нового-новісінького віника, вас ніколи не переведуть на вищий курс.
Ведучий 2. Вищий курс — це свині. Самі ж ви, певна річ, розумієте, що це вже справа далеко серйозніша, ніж гуси. Свиню ви вже в самій сорочці не впасете. Тут уже обов'язково потрібні були штани... Хоч і з прорішкою ззаду, а проте штани, та ще й на одній підтяжці. Замість дубця потрібний невеликий кийок. Цю справу доручалося громадянинові від шести років. Раніше — ні. Бо тут треба було певної вже кваліфікації, — а найголовніше — поважності.
Сказати:
Хлопчик. – Аля! Бодай була вона тобі здохла! Це не те, що невинне й наївне:
– Гиля-гиля!
Ведучий 1. Тут уже треба було, щоб свиня почувала, що над нею є верховне начало, треба було вчасно й уміючи вхлудити її кийком, не хапаючись і не нервуючись, а свідомо своєї гідності, ніби так, між іншим, прослати на вигоні басом:
Дівчинка. – А куди ж ото ти пішла? Кажи, га? Куди ря-а-а-а-ба? – Сибірки на тебе нема!
Ведучий 2. «Володарем» над свинями ми були до десяти-одинадцяти років. Потім ішли такі «курси» вищої освіти:
Телята.
Вівці.
Корови.
Коні...
Переступивши на телячий курс, вже «дозволялося» вкрасти в батька паперу й закурювати цигарку з кінського кізяку або прохати в прохожих (тільки не з свого села):
Хлопчик. – Дядю, закурить нема?!
Дядько. – Нема!
Хлопчик. – Так дайте ж хоч сірничка!
Ведучий 1. В цей час (узимку) починалася й загальна освіта в місцевій церковноприходській або в народній школі... Звичайно, коли була та школа та були чоботи, щоб у школу ходити. Дійшовши до кінського курсу, ввечері вже можна було, пригнавши коней додому, вискочити на вулицю на колодки.
Коли мати, було, почнуть:
Мати. – Уже, сибіряко, хата тобі чимсь тхне!? Уже на вулицю!
Ведучий 1. Можна було матері відповісти:
Хлопчик. – Та?!
Ведучий 1. А як батько почнуть, краще мовчати. Бо в батька аргументи були значно солідніші:
Батько. – Ти не той, не дуже! Що ото чоботи вже бутилками пристроюєш? Ти мені дивись! Поб'ю на сукиному синові істика до цурки!
Ведучий 1. Батькові іноді тільки можна було сказати, та й то потихеньку:
Хлопчик. – Та я хіба, тату, що?! Я ж — нічого...
Ведучий 2. Кіньми закінчувалася освіта в нашому «технікумі». Освіта в «технікумі» провадилася однаково для хлопців і дівчат. З певними, розуміється, відмінами: одночасно з «технікумом» хлопець вчився погоничувати, тесати, стругати, а дівчинка – коноплі брати, тіпати, прясти, вишивати.
А далі функції хлопчачі й дівчачі різко розмежовувалися: хлопець ішов на плугатаря, на косаря, а дівчина на полільницю й на в'язальницю. Співати вчилися разом на колодках. Співать – це обов'язково, як дихати.
Закінчувалася наша освіта материними словами:
Мати. — Женить би вже лобуряку слід!
Або:
Мати. – Та моя вже доросленька! Кума казали, що Іванів Максим уже напитував! Мабуть, так у М'ясниці й обкрутимо! Час уже!
Ведучий 1. Кінець був нашій освіті. А тепер як подивишся – і семилітки, і десятилітки, технікуми, інститути, університети, академії... Ой як «тяжко» тепер нашій молоді! Нам було значно легше!

14. Ведучий. Павлові належало пройти навчальні класи наприкінці XIX ст. Десь за три роки хлопець закінчив місцеву початкову школу, потім батько віддав його до двокласної школи в містечку Зіньків. Зінківську школу Павло закінчив у 1903 р., отримавши свідоцтво, що давало право зайняти посаду поштово-телеграфного чиновника. Але куди там до чиновництва, коли, як мовив Остап Вишня, йому тоді «тринадцятий минало»?

15. Ведучий. Розважливим було і батьківське резюме: рано хлопець закінчив науку, малий ще, вчити треба далі, а дома ще дванадцятеро дітей… Павлові хотілось вивчитись «на вчителя», він просив віддати його до Глухівської вчительської семінарії, та для здійснення цього бажання потрібні були кошти.

16. Ведучий. І мати повезла «Павлушу до Києва, у військово – фельдшерську школу, де вже рік вчився найстарший брат Василь». Учились тут хлопці на казенний кошт, тому що батько був старий солдат-унтер. Неохоче складав іспити Павло в цю школу, але склав їх блискуче… Закінчився у 1907 році військово-фельдшерську школу, Павло Губенко працює фельдшером, активно займається самоосвітою. А 1917 року вступив на історико-філологічний факультет Київського університету.

17. Ведучий. І ось 22 липня 1921 року в газеті «Селянська правда» №334 була надрукована гумореска «Чудака, їй богу!». Під нею вперше стоїть підпис: Остап Вишня.
А після цього, як згадує письменник, «пішло та й пішло». Фейлетони, гуморески й усмішки Остапа Вишні друкувалися в газетах «Вісті», «Селянська правда». Писав Павло Михайлович швидко, легко, дотепно. Його твори перекладаються російською, білоруською, єврейською мовами.

18. Ведучий. Та в грудні 1933 року Остапа Вишню спіткало велике лихо. За брудними наклепами його було звинувачено в українському буржуазному націоналізмі, оголошено ворогом народу і на 10 років вислано в Сталінські табори.
І Остап Вишня зник у таборах Печори. Дружина і дочка поїхали за ним, але їх завернули назад до Архангельська. Довгі-довгі роки вони розшукували і чекали чоловіка й батька. Сімейна пам’ять зберегла два епізоди, коли Остап Вишня дивом врятувався від розстрілу там, у білій німотності. Перший раз люта сніговиця затримала етап у дорозі до табору, з якого не поверталися. А коли добрели туди, новий комендант не прийняв «заключенних», або зеків, як їх іще називали (Захарів Кузьмичів,) пославшись на те, що все попереднє табірне начальство розстріляне. Вдруге – конвоїр упав напівдорозі від гострого приступу апендициту, і фельдшер Губенко та ще один з приречених дотягли його і гвинтівку до табору. «І це вороги народу?» – мовив сам собі комендант і відправив обох на полегшені роботи.

Перегляд фрагментів фільму «Із житія Остапа Вишні» (режисер Ярослав Ланчак» (кіностудія ім. О. Довженка)

19. Ведуча. 3 грудня 1943 року Остап Вишня повернувся із незабуття і продовжує літературну діяльність. Важко було Остапові Вишні продовжувати свою іскрометну творчість, не було сил ні фізичних, ні духовних. Та все ж 26 лютого 1944 року в газеті була надрукована усмішка «Зенітка», яка розкривала мужність, нескореність нашого народу в роки Другої світової війни.

Учні читають уривки із усмішки «Зенітка» Остапа Вишні

20. Ведуча. У 1944 – 1956 рр. Остап Вишня створює «Мисливські усмішки», у яких розкрита краса людської душі та природи. З великою любов’ю письменник змальовує пейзажі – живі, чарівні, сповнені руху, змін, оновлення, іноді сумних настроїв.

21. Декламування початку усмішки «Заєць» Остапа Вишні
Золота осiнь…
Ах, як не хочеться листу з дерева падати, - вiн аж ніби кров'ю з печалi налився i закривавив лiси.
Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зiтхає клен, i тiльки берiзка, жовтаво-зелена й "раскудря-кудря-кудрява", – ген там на узлiссi бiлявим станом своїм кокетує, нiби на побачення з Левiтаном жде чи, може, Чайковського на симфонiю викликає.
Креслять тригонометричнi фiгури високо в небi запiзнiлi журавлi, запитуючи своїм "кру-кру":
– "Чуєш, брате мiй, товаришу мiй?" Вiдлiтаємо!
Золота осiнь…
От в цей саме час заєць уже збiгав до пIдборщика хутра, той йому вже на всi прорiшки попiдбирав густо-теплi шматочки, вичистив вуха й лапки i посалив на рiпицю бiлий помпон.

22. Ведуча. Остап Вишня у найскладніших умовах ніколи не втрачав віри в людину, в її душевну красу, творчу вдачу. Павло Михайлович любив природу, шанував, знав, і, що найголовніше, відчував народну пісню, дотепність та гумор. Несхибним орієнтиром для Остапа Вишні було велике і високе поняття – народ. Думою про нього надихалась і окрилювалася письменникова творчість.
23. Ведучий. «Який я був би щасливий, – занотував Остап Вишня в 1949 році в щоденнику, – якби своїми творами зміг викликати усмішку, хорошу, теплу усмішку, у народу!
Ви уявляєте собі: народ радісно усміхнувся! Але як це трудно!»
Читаючи Остапа Вишню, народ і усміхався і сміявся, і повнився радістю та гордістю, і сумував і печалився, і обурювався – багатьох і багатьох струн його душі торкалося вишнівське людяне, мудре, гостре і ніжне слово.

23. Ведуча. 28 вересня 1956 року перестало битися серце письменника. Але з життя він пішов тільки фізично, навічно залишившись у ньому своїми безсмертними творами. На творчій спадщині є вишневого кореня Остапа Вишні виросла ціла плеяда відомих гумористів-сатириків: Олександр Ковінька, Дмитро Білоус, Павло Глазовий, Юрій Кругляк.

Літературна вікторина за творчістю Остапа Вишні:

1. Назвіть справжнє прізвище Остапа Вишні?
2. Під яким твором уперше з'явився псевдонім Остап Вишня?
3. Найзаповітніше кредо Вишні-художника, Вишні-громадянина?
4. Як називається гумористична розповідь про життя гумориста?
5. Який вирок винесено Остапу Вишні?
6. Якою гуморескою розпочинається другий період творчості Остапа Вишні?
7. Назвати ім'я головного героя “Зенітки”?
9. Тематика творів О. Вишні завжди була пов’язана з...
10. Назвіть роки життя гумориста.

Використана література:
http://ukrlit.net/lesson/11klas/4.html
http://svitppt.com.ua/ukrainska-literatura/ostap-vishnya-charodiy-smihu.html
http://www.rulit.me/books/prigodi-slavnozvisnih-knig-read-355306-3.html
http://msdnipro.com/istoriya-ukrayini/13-listopada-1889-roku-narodivsya-ostap-vishnya.html
http://prolviv.com/blog/2017/11/12/smiiemosia-budemo-smiiatysia-dolia-humorysta-ostapa-vyshni/
http://fedorovsergii.blogspot.ru/2013/11/1920.html
http://schoolportal.com.ua/tvr-na-temu-lrizm-mislivsykih-usmshok-ostapa-vishn/
http://zapisnik.at.ua/publ/ukrajinska_literatura/ostap_vishnja/zasobi_komichnogo_u_tvorchosti_o_vishni_ii_variant/23-1-0-104