Січ

Материал из ЗапоВики
Перейти к: навигация, поиск
Herb zapor федорченко 08052015.jpg
Перші козаки на Запорожжі з'явилися, ймовірно, на початку XVI ст. Численні козацькі загони, я:кі займалися господарським освоєнням цих земель і вели постійну боротьбу з татарами, змушені були будувати на уходах укріплення з повалених дерев для власної безпеки.

У першій половині 50-х pp. XVI ст. на о. Мала Хортиця з`явився замок, який став козацькою твердинею та опорним пунктом для масштабних походів проти татар. Пізніше місце розташування козацької столиці неодноразово змінювалося. Споруди Січі робили з неї справжню фортецю: навколо козаки викопували глибокі рови, насидали високі земляні вали, на яких споруджували оборонні вежі з бійницями. Тут стояли гармати, у постійному дозорі вартували збройні козаки. Посеред Січі був просторий майдан, який оточували козацькі житла - курені, побудовані з дерев'яних колод або плетені з лози й укриті очеретом; канцелярія, пушкарня, церква, будинки старшини. Усі ці споруди були добре пристосовані для оборони. Територія Запорожжя називалася «землями Війська Запорозького». Запорізька Січ за розмірами території на початку XVIII ст. наближалася до острівної Англії.

Maket федорченко 080520152.jpg
Очолював Запорозьку Січ виборний гетьман, а згодом Кошовий атаман. Гетьман наділявся вищою судовою і виконавчою владою, був головнокомандувачем, представляв Військо Запорозьке на дипломатичних переговорах.

Козацька рада крім гетьмана обирала також і військову старшину, яка була у розпорядженні гетьмана. До військової старшини належали: обозний, писар, суддя, осавули.За допомогою кошової системи здійснювалося розміщення козаків у коші - польовому таборі під час військових походів та й на самій Січі. Запорізьке козацтво відіграло видатну роль у всіх найзначніших виступах народних мас України проти феодально-кріпосницького гноблення і національного гніту — в повстаннях під проводом Криштоф Косинського (1591—1593 рр.), Северин Наливайка (1594—1596 рр.), Павлюка і Карпо Скидана (1637 р.), Яків Остряниці і Дмитро Гуні (1638 р.). Повстанням у січні 1648 р. запорізькі козаки поклали початок визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. під керівництвом Б. Хмельницького. Саме на Запоріжжі згуртувалися сили, які очолили загальнонаціональний рух проти панування шляхетської Польщі в Україні, що завдав нищівних ударів польсько-шляхетським військам в Жовтоводській битві 1648 р., Корсунській битві 1648 р., Пилявецькій битві 1648 р., Зборівській битві 1649 року та Батозькій битві 1652 р.

Imgpreviewфедорченко080520153.jpg
Великої слави здобули запоріжці своєю боротьбою проти турецько-татарських загарбників. Їхні походи на узбережжя Криму, Малої Азії та Фракії відбувалися спільно з реєстровими козаками та донськими козаками. Не раз козаки загрожували й Стамбулові, несподівано з'являючись на його околицях та руйнуючи укріплення (1615, 1621, 1624, 1630 рр.). Козаки руйнували маєтки татарських і турецьких феодалів і визволяли невільників.

Поворотним етапом в історії З. С. стала Переяславська рада 1654 р. За З. С. було визнано права, якими користувалися й інші козацькі війська в Російській державі, передусім право на самоврядування та на прийняття збіглих селян. Згодом царський уряд почав посилати запорізькому війську жалування грішми, хлібом, порохом тощо. Одночасно з цим на Запоріжжі почали з'являтися і царські війська, а згодом там почали будувати й урядові фортеці. Під владою Російської держави зміцнилися позиції З. С. у боротьбі проти агресії татарських, турецьких і польських феодалів, а це сприяло, зокрема, народній колонізації запорізьких володінь. Розширювалися межі запорізької території, зросло населення, розвинулися промисли й торгівля.

Запорозькій Січі належала провідна роль у Національно-визвольній війні українського народу 1648-1657 pp., але після її завершення більшість запорожців не були включені до козацького реєстру. Це викликало невдоволення січовиків і загострення їхніх відносин з гетьманською владою аж до збройних конфліктів.
Hist-74федорченко08052015.png

Особливо ускладнилося становище Запорозької Січі після Андрусівського перемир'я 1667 p., коли над нею був установлений спільний контроль Росії та Речі Посполитої. Причому за умовами перемир'я Січ повинна була надавати військову допомогу обом державам, кожна з яких прагнула використовувати запорожців для ліквідації незалежності Гетьманщини. У квітні 1775 р. російська імператриця Катерина II прийняла рішення про ліквідацію Запорозької Січі.

Література
  1. Національний заповідник Хортиця
  2. Українська електронна бібліотека
  3. Навчальні матеріали Он-лайн
  4. Запорізька Січ