Участник:Melnyk victoria — различия между версиями

Материал из ЗапоВики
Перейти к: навигация, поиск
Строка 6: Строка 6:
 
'''Посада:''' вчитель історії
 
'''Посада:''' вчитель історії
 
[[Категория:Участник]]
 
[[Категория:Участник]]
 +
 +
 +
УДК: 94 (477.7)(=112.2) “18/19”
 +
 +
ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК НІМЕЦЬКИХ КОЛОНІЙ ПРИШИБСЬКОГО ОКРУГУ ТАВРІЙСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ У ПОРЕФОРМЕННИЙ ПЕРІОД
 +
 +
Віка Мельник
 +
(Науковий керівник -
 +
к.і.н., доцент Попенко Я.В.)
 +
 +
Актуальність теми статті тісно пов’язана з важливою роллю, яку відіграли німецькі колоністи у загальному економічному розвитку всього Півдня сучасної України в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.
 +
Автор ставить за мету простежити цей процес на прикладі пришибський поселень німців Таврійської губернії в означений період.
 +
Дана тематика досліджувалася переважно дореволюційними фахівцями, серед яких можна відзначити К.А. Вернера, В.Є. Постникова, С. Харизоменова та інших[1],[3],[6].
 +
У пореформенну добу сільськогосподарське виробництво становило основу економічного життя німецьких колоній всього півдня України. Найважливішою галуззю його було землеробство. Так, наприклад, за даними 1884-1886 рр., 27 німецькі колонії Пришибської волості мали під пашнею 53.484 десятини землі, що становило 69,5% від загальної площі їх сільськогосподарських угідь, у той час як під вигони відводилось лише 23.512 десятин або 30,5% цих площ [5, с. 77].
 +
Така тенденція збереглась на початку ХХ ст., про що свідчать приклади вже згаданих поселень. Так, відповідно до матеріалів 1912 р., внутрішня структура їхнього землеволодіння була такою: присадибні ділянки – 1,9%, рілля – 77,7%, вигони та сінокоси – лише 14,8% [4, с. 106-107,115-116].
 +
Склад посівів зернових культур, характерний для колоністських господарств того часу, визначався природно-кліматичними умовами регіону й ринковою кон’юнктурою. Щодо останнього, то вона у німців мала чітко виражений товарний характер. Перевага надавалася господарським культурам, що йшли на продаж за найвищими цінами, а саме – продовольчому зерну. Інші культури були другорядними і використовувалися, як правило, для внутрішніх потреб самих господарств.
 +
Серед інших зернових культур, пришибські  колоністи вирощували жито, ячмінь і кукурудзу. Однак порівняно з пшеницею їх питома вага в колоністських господарствах була значно меншою і використовувалися ці зернові, переважно, для внутрішніх потреб [3, c.12].
 +
Зокрема ячмінь і кукурудза, як правило, йшли на годування худоби. Низька популярність цих культур пояснювалась, зокрема, їх низькою ринковою ціною [6, с.36].
 +
Німецькі колоністи майже не приділяли значної уваги технічним культурам. Лише в деяких поселеннях в окремі роки частина орної землі відводилася під посіви льону [3, с.33].
 +
Агротехніка землекористування в німецьких господарствах мала певні особливості. На відміну від місцевих селян і деяких інших іноземних колоністів (зокрема болгар), вони широко використовували чистий пар (найчастіше всього ранній) поряд з толокою та різними видами парових рослин (кукурудза, картопля, баштанні)[8, с.17-19].
 +
Цей агротехнічний прийом передбачав послідовне виведення на деякий час із сівозміни окремих частин орної землі (пара) для відновлення її родючості. У той же час використання парових рослин давало змогу збільшити врожайність, а значить і прибутковість колоністського господарства, незважаючи на тимчасове зменшення його загальної посівної площі.
 +
Зростанню ефективності німецьких господарств у другій половині ХІХ ст. в значної мірі сприяло активне застосування колоністами нових більш досконалих сільськогосподарських машин і знарядь. Широке запровадження машин у колоністських господарствах пояснювалося збільшенням товарного характеру їхнього виробництва, орієнтованого, передовсім, на ринок. Господарства німецьких колоністів мали відносно великі розміри й водночас досить обмежену кількість робочих рук. Використання нових сільськогосподарських машин і знарядь праці давало їм можливість не тільки швидше виконувати різні польові роботи, але й значно збільшити їх обсяг. На думку деяких фахівців того часу, саме це значною мірою зумовлювало високу прибутковість колоністських господарств і їх загальну економічну рентабельність [1, с.309].
 +
Виготовлені на невеликих колоністських підприємствах нові удосконалені знаряддя праці користувалися значним попитом не тільки у колоністів, а й у місцевих селян. Таким чином, німцям належала провідна роль у процесі механізації сільського господарства Півдня, що розпочався з другої половини ХІХ століття й поступово охопив згодом весь південний регіон.
 +
Основну частину свого врожаю колоністи продавали на внутрішніх регіональних ринках. Місцями збуту сільськогосподарської продукції були самі колонії та їх волосні центри, а також окремі поселення і міста, розташовані поблизу [3, с.54].
 +
Ще однєю важливою галуззю сільського господарства німецьких колоністів було скотарство. [7, с.171].
 +
Починаючи приблизно з 60-х років того ж століття, у зв’язку зі стрімким розвитком землеробства, заснованому на товарному виробництві зернових культур, скотарство поступово втрачає свої позиції і набуває другорядного значення у переважної більшості пришибських поселень. Фактично з цього часу воно виконує дві основні функції: по-перше, стає складовою колоністського землеробства і насамперед, з позиції забезпечення його тягловою силою; по-друге – задовольняє внутрішні потреби самих колоністів.
 +
У німців, на цей час провідним було розведення робочої худоби, насамперед коней, які були необхідні для ведення рільництва. Цим німецькі колоністи значно відрізнялися від інших категорій селян, у яких основний відсоток припадав на велику рогату худобу.
 +
На відміну від місцевих селян, колоністи рідко використовували як робочу худобу волів. Наприклад, за даними 1912 року, у Пришибській волості воли становили всього 0,1% від загального поголів’я худоби, а у сусідній Ейгенфельдській волості їх не було зовсім [4, с.271-272].
 +
Велика рогата худоба, яку розводили німецькі колоністи, була, як правило, молочних порід. Худоба у колоністів за доброго вигодовування давала високі надої молока, хоча й не відзначалася великою силою та витривалістю. Слід також зазначити, що, як і у випадку з робочою худобою, за кількістю голів молочної худоби на 1 господарство німці мали значні переваги над іншими категоріями селян.
 +
Тривалий час провідним у колоністських господарствах було розведення тонкорунних овець. Формування цієї галузі скотарства на Півдні України пов’язане з початком ХІХ сторіччя, коли перші екземпляри цієї породи були завезені сюди з Іспанії та Німеччини. Незабаром тонкорунне вівчарство поширилося по всім регіоні. Пришибські господарства не стали винятком. Дослідники того часу відмічали, що розведення тонкорунних овець було в німецьких колоніях звичайною справою, від якої вони отримували значний прибуток [5, с.19-20].
 +
Основним продуктом тонкорунного вівчарства була вовна.. Характерно, що ціна на вовну з 70-х рр. ХІХ ст. до початку ХХ ст. майже не зросла і становила, у середньому, 9-10 карбованців за один 1 пуд [6, с. 25].
 +
Окрім мериносів, німці розводили прості породи овець. Загальне їх поголів’я у німецьких колоніях було відносно невеликим, а сама ця галузь скотарства розвинена значно менше, ніж у інших груп населення Півдня України.
 +
Крім овець, німці для своїх потреб розводили досить багато свиней, що було в значної мірі пов’язано з їхніми національними традиціями. За чисельністю цих тварин на одне окреме господарство, вони мали суттєві переваги перед місцевими селянами. Дореволюційні автори (зокрема В.Е.  Постников) у своїх дослідженнях неодноразово відмічали загальний високий рівень розвитку свинарства у німецькомовних поселеннях всього Півдня України [1, с.117]..
 +
Наведені приклади ще раз підтверджують той факт, що у той час скотарство для німців було на другому місці, порівняно із землеробством. Проте за багатьма важливими показниками, скотарство зберігало свою провідну роль, безпосередньо впливаючи на розвиток цієї сільськогосподарської галузі в регіоні.
 +
Подібна ситуація була характерна й для інших галузей колоністського господарства, зокрема для виробництва шовку. Фактично у багатьох дореволюційних дослідженнях йшлося про те, що таке виробництво у німецьких поселеннях всього південного регіону України мало переважно домашній характер і було орієнтоване, передовсім, на внутрішнє споживання [2, с.178-180; 4, с.21,57,65-67].
 +
Ще однією характерною рисою економічного життя багатьох німецьких колоній півдня України в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. стає помітний розвиток колоністської промисловості. Орієнтація колоністських господарств виключно на виробництво сільської продукції вимагало від німців створення певної мережі промислових підприємств для переробки і зберігання вирощеної продукції, а також для забезпечення і ремонту необхідного сільськогосподарського інвентаря. Отже розвиток промисловості зумовлювався насамперед внутрішніми потребами самих колоній.
 +
Документи того часу свідчать про наявність малого виробництва в багатьох німецьких поселеннях вже у середині ХІХ ст. Колоністська промисловість була представлена численними малими майстернями, кузнями, млинами тощо, які існували у багатьох колоніях. У німецьких поселеннях розвивалися різні види ремесел, переважна більшість із яких на той час була пов’язана з переробкою сільськогосподарської продукції і будівельною галуззю Зокрема, у багатьох німецьких поселеннях розвивалося виробництво цегли, яка використовувалась як будівельний матеріал. Так, за даними 1865 р., лише у пришибських колоніях налічувалось 23 цегляні заводи [7, с.64-72].
 +
Загальний обсяг виробництва таких підприємств був відносно незначним і на той час мало орієнтованим на загальнорегіональний ринок.
 +
Розвиток колоністських господарств у другій половині ХІХ ст., їх подальша капіталізація, зростання товарності хліба та інші згадані вище чинники безпосередньо впливали на розвиток промислового виробництва, яке було тісно пов’язано з сільським господарством. У його внутрішній структурі відбуваються значні зміни, зокрема швидко зростає загальна кількість торгово-промислових закладів у різних колоніях регіону й питома вага підприємств, у яких використовується наймана робоча сила, виникають нові галузі, наприклад, машинобудування та чавунно-ливарне виробництво. Основою для них стали механічні та ремонтні майстерні, які в цей час виникали в окремих німецьких і менонітських поселеннях Півдня України [8, с.24].
 +
Це зумовлювалося, насамперед, економічними потребами самих колоністських господарств, розвиток яких вимагав все більш нових і вдосконалених сільськогосподарських машин і знарядь праці.
 +
Статистичні дані 80-х років ХІХ ст. свідчать про значні зміни в розвитку промисловості в німецьких колоніях, порівняно з серединою століття.
 +
Значним промисловим рівнем розвитку характеризувалися господарства пришибських німців. На підприємствах їхніх волостей у цей час працювало 608 найманих робітників. Тут налічувалося 36 млинів, 114 кузень, 69 колісних майстерень, 27 столярень, 23 цегельні, 2 пивоварні, 1 шкіряний і 1 вапняний заводи [8, с.60-61].
 +
Згадані вище тенденції характеризували й початок ХХ ст. За даними 1909 року, на 120 підприємствах, які існували на території Пришибської волості працювало 924 наймані працівники. Порівняно з попереднім періодом (1886-1888 рр.) їх загальна кількість зросла тут приблизно в півтора рази [4, с.436].
 +
Наведені дані дають можливість зробити висновок про досить значний внесок колоністів Пришибського німецького округу у розвиток регіональної промисловості в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.
 +
На підставі наведеного вище матеріалу, можна зробити такі загальні висновки:
 +
 Сільське господарство пришибських німців мало досить високий, хоча й дещо однобокий характер розвитку, зумовлений широким застосуванням найманої робочої сили, сільськогосподарських машин і передової агротехніки.
 +
 У другій половині ХІХ ст. спостерігається значний розвиток промисловості в їх поселеннях. Це було спричинене як необхідністю забезпечення внутрішніх потреб самих колоністів, так і швидким зростанням загального регіонального ринку.
 +
 Німцькі колоністи відіграли важливу роль у розвитку капіталістичних відносин у сільському господарстві Таврійської губернії і всього Півдня України у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття.
 +
 +
 +
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
 +
 +
        1. Постников В.Е. Южнорусское крестьянское хозяйство / В.Е. Постников – М., 1891. – 391 с.
 +
2. Календарь и памятная книга Таврической губернии на 1893 год. – Симферополь : Издательство Таврического губернского статистического комитета, 1893. - 250 с..
 +
3.Крестьянское хозяйство в Мелитопольском уезде. Составители К.Вернер и С.Харизоменов., - Ч. 1., - Отд. 1., - М. 1887. - 128+131+51 с.
 +
4. Материалы подворной переписи Мелитопольского уезда – Симферополь, 1915 . – 996 с.
 +
        5. Материалы статистических исследований селений Мелитопольского уезда 1885-1886 гг. – Симферополь, 1887. – 254 с.
 +
        6. Памятная книга Таврической губернии. Составитель К.А. Вернер.- Симферополь: Издательство Губернского Земства, 1889. - 76+107+124+69+73+68+73 с.
 +
        7. Памятная книжка Таврической губернии изданная Таврическим губернским статистическим комитетом (под ред. секретаря статистического комитета К. В. Ханацкого ); Вып. 1; - Симферополь, 1867 . - 519 с.
 +
        8. Сборник статистических сведений по Таврической губернии. IX., - Отд. 5. - Симферополь, 1889. - 512 с.

Версия 15:14, 19 февраля 2014

Мельник Вікторія Сергіївна

Місце роботи: Комунальний заклад "Таврійська ЗОШ І - ІІІ ступенів"


Посада: вчитель історії


УДК: 94 (477.7)(=112.2) “18/19”

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК НІМЕЦЬКИХ КОЛОНІЙ ПРИШИБСЬКОГО ОКРУГУ ТАВРІЙСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ У ПОРЕФОРМЕННИЙ ПЕРІОД

Віка Мельник (Науковий керівник - к.і.н., доцент Попенко Я.В.)

Актуальність теми статті тісно пов’язана з важливою роллю, яку відіграли німецькі колоністи у загальному економічному розвитку всього Півдня сучасної України в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.
Автор ставить за мету простежити цей процес на прикладі пришибський поселень німців Таврійської губернії в означений період.
Дана тематика досліджувалася переважно дореволюційними фахівцями, серед яких можна відзначити К.А. Вернера, В.Є. Постникова, С. Харизоменова та інших[1],[3],[6]. 
У пореформенну добу сільськогосподарське виробництво становило основу економічного життя німецьких колоній всього півдня України. Найважливішою галуззю його було землеробство. Так, наприклад, за даними 1884-1886 рр., 27 німецькі колонії Пришибської волості мали під пашнею 53.484 десятини землі, що становило 69,5% від загальної площі їх сільськогосподарських угідь, у той час як під вигони відводилось лише 23.512 десятин або 30,5% цих площ [5, с. 77]. 

Така тенденція збереглась на початку ХХ ст., про що свідчать приклади вже згаданих поселень. Так, відповідно до матеріалів 1912 р., внутрішня структура їхнього землеволодіння була такою: присадибні ділянки – 1,9%, рілля – 77,7%, вигони та сінокоси – лише 14,8% [4, с. 106-107,115-116]. Склад посівів зернових культур, характерний для колоністських господарств того часу, визначався природно-кліматичними умовами регіону й ринковою кон’юнктурою. Щодо останнього, то вона у німців мала чітко виражений товарний характер. Перевага надавалася господарським культурам, що йшли на продаж за найвищими цінами, а саме – продовольчому зерну. Інші культури були другорядними і використовувалися, як правило, для внутрішніх потреб самих господарств. Серед інших зернових культур, пришибські колоністи вирощували жито, ячмінь і кукурудзу. Однак порівняно з пшеницею їх питома вага в колоністських господарствах була значно меншою і використовувалися ці зернові, переважно, для внутрішніх потреб [3, c.12]. Зокрема ячмінь і кукурудза, як правило, йшли на годування худоби. Низька популярність цих культур пояснювалась, зокрема, їх низькою ринковою ціною [6, с.36]. Німецькі колоністи майже не приділяли значної уваги технічним культурам. Лише в деяких поселеннях в окремі роки частина орної землі відводилася під посіви льону [3, с.33]. Агротехніка землекористування в німецьких господарствах мала певні особливості. На відміну від місцевих селян і деяких інших іноземних колоністів (зокрема болгар), вони широко використовували чистий пар (найчастіше всього ранній) поряд з толокою та різними видами парових рослин (кукурудза, картопля, баштанні)[8, с.17-19].

Цей агротехнічний прийом передбачав послідовне виведення на деякий час із сівозміни окремих частин орної землі (пара) для відновлення її родючості. У той же час використання парових рослин давало змогу збільшити врожайність, а значить і прибутковість колоністського господарства, незважаючи на тимчасове зменшення його загальної посівної площі.

Зростанню ефективності німецьких господарств у другій половині ХІХ ст. в значної мірі сприяло активне застосування колоністами нових більш досконалих сільськогосподарських машин і знарядь. Широке запровадження машин у колоністських господарствах пояснювалося збільшенням товарного характеру їхнього виробництва, орієнтованого, передовсім, на ринок. Господарства німецьких колоністів мали відносно великі розміри й водночас досить обмежену кількість робочих рук. Використання нових сільськогосподарських машин і знарядь праці давало їм можливість не тільки швидше виконувати різні польові роботи, але й значно збільшити їх обсяг. На думку деяких фахівців того часу, саме це значною мірою зумовлювало високу прибутковість колоністських господарств і їх загальну економічну рентабельність [1, с.309]. Виготовлені на невеликих колоністських підприємствах нові удосконалені знаряддя праці користувалися значним попитом не тільки у колоністів, а й у місцевих селян. Таким чином, німцям належала провідна роль у процесі механізації сільського господарства Півдня, що розпочався з другої половини ХІХ століття й поступово охопив згодом весь південний регіон. Основну частину свого врожаю колоністи продавали на внутрішніх регіональних ринках. Місцями збуту сільськогосподарської продукції були самі колонії та їх волосні центри, а також окремі поселення і міста, розташовані поблизу [3, с.54]. Ще однєю важливою галуззю сільського господарства німецьких колоністів було скотарство. [7, с.171]. Починаючи приблизно з 60-х років того ж століття, у зв’язку зі стрімким розвитком землеробства, заснованому на товарному виробництві зернових культур, скотарство поступово втрачає свої позиції і набуває другорядного значення у переважної більшості пришибських поселень. Фактично з цього часу воно виконує дві основні функції: по-перше, стає складовою колоністського землеробства і насамперед, з позиції забезпечення його тягловою силою; по-друге – задовольняє внутрішні потреби самих колоністів. У німців, на цей час провідним було розведення робочої худоби, насамперед коней, які були необхідні для ведення рільництва. Цим німецькі колоністи значно відрізнялися від інших категорій селян, у яких основний відсоток припадав на велику рогату худобу. На відміну від місцевих селян, колоністи рідко використовували як робочу худобу волів. Наприклад, за даними 1912 року, у Пришибській волості воли становили всього 0,1% від загального поголів’я худоби, а у сусідній Ейгенфельдській волості їх не було зовсім [4, с.271-272]. Велика рогата худоба, яку розводили німецькі колоністи, була, як правило, молочних порід. Худоба у колоністів за доброго вигодовування давала високі надої молока, хоча й не відзначалася великою силою та витривалістю. Слід також зазначити, що, як і у випадку з робочою худобою, за кількістю голів молочної худоби на 1 господарство німці мали значні переваги над іншими категоріями селян. Тривалий час провідним у колоністських господарствах було розведення тонкорунних овець. Формування цієї галузі скотарства на Півдні України пов’язане з початком ХІХ сторіччя, коли перші екземпляри цієї породи були завезені сюди з Іспанії та Німеччини. Незабаром тонкорунне вівчарство поширилося по всім регіоні. Пришибські господарства не стали винятком. Дослідники того часу відмічали, що розведення тонкорунних овець було в німецьких колоніях звичайною справою, від якої вони отримували значний прибуток [5, с.19-20]. Основним продуктом тонкорунного вівчарства була вовна.. Характерно, що ціна на вовну з 70-х рр. ХІХ ст. до початку ХХ ст. майже не зросла і становила, у середньому, 9-10 карбованців за один 1 пуд [6, с. 25]. Окрім мериносів, німці розводили прості породи овець. Загальне їх поголів’я у німецьких колоніях було відносно невеликим, а сама ця галузь скотарства розвинена значно менше, ніж у інших груп населення Півдня України. Крім овець, німці для своїх потреб розводили досить багато свиней, що було в значної мірі пов’язано з їхніми національними традиціями. За чисельністю цих тварин на одне окреме господарство, вони мали суттєві переваги перед місцевими селянами. Дореволюційні автори (зокрема В.Е. Постников) у своїх дослідженнях неодноразово відмічали загальний високий рівень розвитку свинарства у німецькомовних поселеннях всього Півдня України [1, с.117].. Наведені приклади ще раз підтверджують той факт, що у той час скотарство для німців було на другому місці, порівняно із землеробством. Проте за багатьма важливими показниками, скотарство зберігало свою провідну роль, безпосередньо впливаючи на розвиток цієї сільськогосподарської галузі в регіоні. Подібна ситуація була характерна й для інших галузей колоністського господарства, зокрема для виробництва шовку. Фактично у багатьох дореволюційних дослідженнях йшлося про те, що таке виробництво у німецьких поселеннях всього південного регіону України мало переважно домашній характер і було орієнтоване, передовсім, на внутрішнє споживання [2, с.178-180; 4, с.21,57,65-67]. Ще однією характерною рисою економічного життя багатьох німецьких колоній півдня України в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. стає помітний розвиток колоністської промисловості. Орієнтація колоністських господарств виключно на виробництво сільської продукції вимагало від німців створення певної мережі промислових підприємств для переробки і зберігання вирощеної продукції, а також для забезпечення і ремонту необхідного сільськогосподарського інвентаря. Отже розвиток промисловості зумовлювався насамперед внутрішніми потребами самих колоній. Документи того часу свідчать про наявність малого виробництва в багатьох німецьких поселеннях вже у середині ХІХ ст. Колоністська промисловість була представлена численними малими майстернями, кузнями, млинами тощо, які існували у багатьох колоніях. У німецьких поселеннях розвивалися різні види ремесел, переважна більшість із яких на той час була пов’язана з переробкою сільськогосподарської продукції і будівельною галуззю Зокрема, у багатьох німецьких поселеннях розвивалося виробництво цегли, яка використовувалась як будівельний матеріал. Так, за даними 1865 р., лише у пришибських колоніях налічувалось 23 цегляні заводи [7, с.64-72]. Загальний обсяг виробництва таких підприємств був відносно незначним і на той час мало орієнтованим на загальнорегіональний ринок. Розвиток колоністських господарств у другій половині ХІХ ст., їх подальша капіталізація, зростання товарності хліба та інші згадані вище чинники безпосередньо впливали на розвиток промислового виробництва, яке було тісно пов’язано з сільським господарством. У його внутрішній структурі відбуваються значні зміни, зокрема швидко зростає загальна кількість торгово-промислових закладів у різних колоніях регіону й питома вага підприємств, у яких використовується наймана робоча сила, виникають нові галузі, наприклад, машинобудування та чавунно-ливарне виробництво. Основою для них стали механічні та ремонтні майстерні, які в цей час виникали в окремих німецьких і менонітських поселеннях Півдня України [8, с.24]. Це зумовлювалося, насамперед, економічними потребами самих колоністських господарств, розвиток яких вимагав все більш нових і вдосконалених сільськогосподарських машин і знарядь праці. Статистичні дані 80-х років ХІХ ст. свідчать про значні зміни в розвитку промисловості в німецьких колоніях, порівняно з серединою століття. Значним промисловим рівнем розвитку характеризувалися господарства пришибських німців. На підприємствах їхніх волостей у цей час працювало 608 найманих робітників. Тут налічувалося 36 млинів, 114 кузень, 69 колісних майстерень, 27 столярень, 23 цегельні, 2 пивоварні, 1 шкіряний і 1 вапняний заводи [8, с.60-61]. Згадані вище тенденції характеризували й початок ХХ ст. За даними 1909 року, на 120 підприємствах, які існували на території Пришибської волості працювало 924 наймані працівники. Порівняно з попереднім періодом (1886-1888 рр.) їх загальна кількість зросла тут приблизно в півтора рази [4, с.436]. Наведені дані дають можливість зробити висновок про досить значний внесок колоністів Пришибського німецького округу у розвиток регіональної промисловості в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. На підставі наведеного вище матеріалу, можна зробити такі загальні висновки:  Сільське господарство пришибських німців мало досить високий, хоча й дещо однобокий характер розвитку, зумовлений широким застосуванням найманої робочої сили, сільськогосподарських машин і передової агротехніки.  У другій половині ХІХ ст. спостерігається значний розвиток промисловості в їх поселеннях. Це було спричинене як необхідністю забезпечення внутрішніх потреб самих колоністів, так і швидким зростанням загального регіонального ринку.  Німцькі колоністи відіграли важливу роль у розвитку капіталістичних відносин у сільському господарстві Таврійської губернії і всього Півдня України у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

        1. Постников В.Е. Южнорусское крестьянское хозяйство / В.Е. Постников – М., 1891. – 391 с.

2. Календарь и памятная книга Таврической губернии на 1893 год. – Симферополь : Издательство Таврического губернского статистического комитета, 1893. - 250 с.. 3.Крестьянское хозяйство в Мелитопольском уезде. Составители К.Вернер и С.Харизоменов., - Ч. 1., - Отд. 1., - М. 1887. - 128+131+51 с. 4. Материалы подворной переписи Мелитопольского уезда – Симферополь, 1915 . – 996 с.

       5. Материалы статистических исследований селений Мелитопольского уезда 1885-1886 гг. – Симферополь, 1887. – 254 с.
       6. Памятная книга Таврической губернии. Составитель К.А. Вернер.- Симферополь: Издательство Губернского Земства, 1889. - 76+107+124+69+73+68+73 с.
       7. Памятная книжка Таврической губернии изданная Таврическим губернским статистическим комитетом (под ред. секретаря статистического комитета К. В. Ханацкого ); Вып. 1; - Симферополь, 1867 . - 519 с.
       8. Сборник статистических сведений по Таврической губернии. IX., - Отд. 5. - Симферополь, 1889. - 512 с.